РОЗДІЛ "ІНФОРМАТИКА"31-35

31.       Прикладне програмне забезпечення навчального призначення. Педагогічні програмні засоби (ППЗ) та їх класифікація. Характеристика ППЗ, що використовується у процесі навчання інформатики, математики, фізики, географії, біології у школі. Напрями використання апаратних і програмних засобів на основі мультимедійних технологій у навчанні.

Педагогічний програмний засіб -програма, призначена для організації та підтримки навчального діалогу користувача з комп’ютером

Функціональне призначення ППЗ: надавати учбову інформацію та скеровувати навчання з урахуванням індивідуальних можливостей та уподобань того, хто навчається

Вимоги до ППЗ:

-педагогічні

-реалізація принципів дидактики та методики

-обґрунтованість вибору тематики курсу

-педагогічна доцільність використання та ефективність застосування

-технічні

-стійкість до помилкових або некоректних дій користувача

-захист від несанкціонованих дій користувача

-ефективне використання технічних ресурсів

-відновлення системної області перед завершенням роботи програми

-відповідність функціонування ППЗ опису в експлуатаційній документації

-ергономічні

•         урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів        різних типів мислення та організації нервової діяльності

•         забезпечення рівня мотивації навчання під час взаємодії           того, хто навчається, з ППЗ

•         стосовно зображення інформації, ефективності   зчитування зображення, його розташування на екрані             тощо

естетичні

•         відповідність естетичного оформлення  та кольорової гами     функціональному призначенню ППЗ

виразність та упорядкування графічних елементів ППЗ

до документації

•         єдиний спосіб побудови та оформлення основних документів             на розробку та використання ППЗ, які створені різними закладами або організаціями, незважаючи на їх відомчу          приналежність

ППЗ навчального призначення:

Проблемно-орієнтовані - спрямовані на вирішення конкретної учбової проблеми, яка вимагає її вивчення або вирішення;

      2. Об’єктно-орієнтовані – спрямовані на здійснення певної діяльності з об’єктним середовищем (інформаційно-пошукові системи, бази даних тощо);

    3. Предметно - орієнтовані - спрямовані на здійснення діяльності в певному предметному середовищі (з вбудованими елементами технології навчання).

Типи ППЗ за методичним призначенням:

•         навчальні ПЗ;

•         тренувальні ПЗ;

•         ПЗ для здійснення контролю;

•         інформаційно-пошукові системи;

•         імітаційні ПЗ;

•         ПЗ для моделювання;

•         ПЗ для демонстрації процесів, явищ та ін;

•         навчально-ігрові ПЗ;

•         ПЗ для дозвілля.

Класифікація ППЗ на основі дидактичного аналіза:

За типом: інформаційні, навчальні, ілюстративні, для моделювання, для тестування, розрахункові, конструктори, графічні, лабораторні, ігрові,комплексні.

 За змістом: підручник, задачник, довідник, екзаменатор для обробки експериментальних даних, для проведення комп’ютерного експерименту, комплексні.

Класифікація ППЗ на основі дидактичного аналіза:

За характером матеріалу, що використовується – на певну тему, комплексні, з використанням міжпредметних зв’язків

За характером змісту – загальні, конкретні, з виробничо-технічним змістом, ті, що потребують проведення експерименту, історичні, зайнятні

За дидактичною роллю – спрямовані на отримання нових знань, уточнення змісту знань, систематизацію знань, встановлення зв’язків

За компонентами предмету дії – на виконання, на відтворення, на перетворення, на конструювання

За ступенем складності – прості, складні

За повнотою охвату теми – з мінімальним обсягом інформації, з оптимальним обсягом інформації, з максимальним обсягом інформації, з надлишковим обсягом інформації

Педагогічний програмний засіб "Хімія, 9 клас” (далі – ППЗ) призначений для вивчення курсу хімії згідно з чинною навчальною програмою для дев’ятого класу, затвердженою Міністерством освіти та науки України. ППЗ може бути використаний учителем для проведення уроків та тестування, а також учнем для самостійного опрацювання матеріалу та підготовки до занять.

Увесь курс складається з 68 уроків, що відповідає навчальній програмі. Кожен урок розкриває конкретну тему й містить засоби для її пояснення: текст, анімації, малюнки, світлини, аудіо- та відеофрагменти,. Для перевірки знань передбачено контрольні запитання та завдання, тести для само-контролю та контролю. Крім того, програмний засіб містить довідникову інформацію: довідку по роботі з ППЗ, словник термінів і понять (глосарій), іменний покажчик, таблицю Менделєєва, таблицю розчинності кислот, основ і солей у воді. Тестові завдання збережено відповідно до міжнародного освітянського стандарту IMS QTI (Instructional Management Systems Question and Tests Interoperability) версії 2.0, який підтримують більшість виробників систем тестування та навчання. Програмний засіб орієнтований на сучасні форми навчання із забезпеченням сумісності з традиційними навчальними матеріалами в повній відповідності з документами, що регламентують зміст освіти. ППЗ дає можливість організувати комфортні умови навчання в умовах класно-урочної системи організації навчального процесу, а також індивідуальної роботи учнів як на уроці, так і при підготовці до занять. Педагогічний програмний засіб „Фізика 9" для загальноосвітніх навчальних закладів” орієнтований на сучасні форми навчання з забезпеченням сумісності з традиційними навчальними матеріалами в повній відповідності з документами, що регламентують зміст освіти. В допомогу школяру при підготовці домашніх завдань. Педагогічний програмний засіб «Фізика 8 клас» розроблений відповідно до навчальної програми з фізики для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Особливості програми:
- Увесь курс складається з 66 уроків. Кожен урок розкриває конкретну тему згідно навчальної програми та містить засоби для пояснення необхідної теми: малюнки, світлини, анімації, дикторський супровід, аудіо- та відеофрагменти тощо. Для перевірки знань передбачені контрольні запитання, завдання, тести.
- Програмний засіб «Фізика 8 клас» містить також довідку по роботі з ППЗ, методичні рекомендації, глосарій (словник термінів і понять), додатки.
- Сучасні технології викладу створюють комфортне середовище для навчання. Це суттєво підвищує швидкість і якість засвоєння матеріалу. "Тестові завдання. Математика” — комп'ютерна програма, яка дозволяє швидко та якісно підготуватись до зовнішнього незалежного оцінювання з математики. З її допомогою можна здійснювати перевірку знань в режимах тесту та по темах. Налаштування програми дозволяють включити підказки, щоб негайно дізнатись яка правильна відповідь, або спробувати повторно дати відповідь. Програму можна використовувати для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, тематичного оцінювання, здачі вступних екзаменів. Програма може використовуватись вчителями на уроках в кабінетах, обладнаних комп'ютерами, або інтерактивною дошкою.

Призначення ППЗ «Біологія»
Розроблено ППЗ призначений для забезпечення навчання біології в 6-11кл. загальноосвітніх навчальних закладів. ППЗ призначений для використання як для самостійної роботи учнів, так і для колективної форми навчання, прове-дення поточної атестації.
ППЗ забезпечує роботу в наступних режимах:
1. Проведення уроку вчителем з використанням ППЗ.
2. Самостійна робота учнів.
3. Робота учнів з ППЗ в комп'ютерному класі.
4. Конструктор уроків.
В режимі проведення уроку ППЗ забезпечує:
вибір розроблених та включених до ППЗ фрагментів занять;
відтворення підготовлених фрагментів занять на екрані монітора, телевізора або проектора (за наявності відповідного апаратного забезпечення).
В режимі самостійної роботи учнів ППЗ забезпечує:
навігацію (переходи на наступну, попередню сторінку та на початок);
перегляд змісту сторінки;
перегляд динамічних моделей, відео фрагментів, включених до ППЗ.
В режимі роботи учнів у комп'ютерному класі ППЗ забезпечує:
завантаження вибраного викладачем фрагмента заняття з сервера мережі;
реєстрацію учнів, які працюють з ППЗ, на сервері;
передачу інформації про проходження учнями запропонованих викладачем елементів курсу на сервер;
відстеження на сервері проходження учнями запропонованих викладачем елементів курсу;
виведення на екран та збереження статистичних даних по вибраному учню (кількість пройдених елементів, кількість вірних відповідей, кількість і характер помилок).
У режимі конструктора уроків ППЗ забезпечує:
створення нового фрагмента заняття;
додавання сцени;
редагування сцени;
видалення сцени;
редагування існуючого фрагмента заняття.
Структура бібліотеки електронної наочності розроблена відповідно до типовим переліком навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання загального призначення для загальноосвітніх навчальних закладів для розділу "Біологія".
Структура побудови ППЗ дозволяє використовувати його для підтримки фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи учнів на уроці і в позакласній діяльності в процесі формування прикладних знань про явища природи.

 Педагогічний програмний засіб "Географія материків і океанів, 7 клас" розроблений відповідно до навчальної програми з географії для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів.
   Мультимедійний посібник орієнтований на сучасні форми навчання із забезпеченням сумісності з традиційними методами та прийомами навчання в повній відповідності з документами, що регламентують зміст освіти.
   Увесь курс складається з 67 уроків. Кожен урок розкриває конкретну тему згідно навчальної програми та містить засоби для пояснення необхідної теми: малюнки, світлини, анімації, дикторський супровід, аудіо- та відеофрагменти тощо. Для перевірки знань передбачені контрольні запитання, завдання, тести.
   Програмний засіб "Географія материків і океанів, 7 клас" містить також довідку по роботі з ППЗ, методичні рекомендації, глосарій (словник термінів і понять), словник географічних назв, іменний покажчик, додаток "Географічні карти світу". Методичний посібник «Географія України, 8 клас» розкриває особливості викладання географії з використанням мультимедійних засобів навчання.

Практичною допомогою учителеві стануть плани-конспекти уроків з географії в 8 класі.:
• Педагогічний програмний засіб «Географія України, 8 клас» розроблений відповідно до навчальної програми з географії для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів.
• Увесь курс складається з 51 уроку. Кожен урок розкриває конкретну тему згідно навчальної програми та містить засоби для пояснення необхідної теми: малюнки, світлини, анімації, дикторський супровід, аудіо- та відеофрагменти тощо. Для перевірки знань передбачені контрольні запитання, завдання, тести.
• Він також містить також довідку по роботі з ППЗ, методичні рекомендації, глосарій (словник термінів і понять), іменний покажчик, додаток.
• Сучасні технології та дружня ігрова форма викладу створюють комфортне середовище для навчання. Це суттєво підвищує швидкість і якість засвоєння матеріалу.
ПЗНП “Географія, 8 клас” рекомендовано МОН України до використання в загальноосвітніх навчальних закладах.

ППЗ з інформатики

Відеоінтерпритатор алгоритмів пошуку та сортування
ППЗ "Інформатика 10-11 клас"
ППЗ - електронний мультимедійний підручник "Інформатика 10 клас"
ППЗ - електронний мультимедійний підручник "Інформатика 11 клас"
ППЗ - електронний підручник "Інформаційні технології "
Клавіатурні тренажери
Тренажери роботи з мишею
Навчальний курс Інтершкола. Модуль"Windows"
Навчальний курс Інтершкола. Модуль "Word"(диск I)
Навчальний курс Інтершкола. Модуль "Word"(диск IІ)
Навчальний курс Інтершкола. Модуль "Інтернет"
Навчальний курс Інтершкола. Модуль "Access"

Навчальний курс Інтершкола. Модуль "Excel"
Енциклопедія програмного забезпечення.

Ось педагогічний програмний засіб (ППЗ) — електронний підручник «Інформаційні технології (за видами економічної діяльності)» — призначений для доповнення і розширення можливостей традиційних засобів навчання. Охоплює питання,  передбачені типовою навчальною програмою з предмета «Інформаційні технології (за видами економічної діяльності)».

При проектуванні уроку інформатики  з метою формування пізнавального інтересу вчитель може використовувати різні програмні продукти: 1) мови програмування – за їх допомогою вчитель може скласти різні програмні продукти, які можна використовувати на різних етапах уроку, але їх застосування для викладача-предметника важко. Складання проекту за допомогою мови програмування вимагає спеціальних знань і навичок і великих трудовитрат;2) готових програмних продуктів (енциклопедій, навчальних програм тощо). Крім того, при повторенні пройденого матеріалу учень самостійно відтворює всі демонстраційні експерименти, які вчитель показував на уроці. При цьому він може перервати експеримент, зупинити його чи повторити ту частину, яка погано засвоїла. Такий підхід розвиває ініціативу і сприяє підвищенню інтересу учнів до досліджуваного предмета.3) пакет Microsoft Office, який включає в себе крім відомого всім текстового процесора Word ще й систему баз даних Access і електронні презентації PowerPoint;4) cистему баз даних, яка передбачає велику підготовчу роботу при складанні уроку, але в підсумку можна отримати ефективну і універсальну систему навчання та перевірки знань.5) текстовий редактор Word, що дозволяє підготувати роздатковий та дидактичний матеріал;6) електронні презентації, оскільки вони дають можливість вчителю при мінімальній підготовці і незначних витратах часу підготувати наочність до уроку. Уроки, складені за допомогою PowerPoint видовищні і ефективні в роботі над інформацією.

32.       Загальні поняття локальних комп’ютерних мереж. Комп'ютерні мережі, їх класифікація. Мережеві стандарти. Принципи роботи в локальних комп’ютерних мережах. Принципи передавання даних в комп’ютерних мережах. Адресація в локальних мережах.

Комп’ютерною мережею називається сукупність взаємопов’язаних через канали передачі даних комп’ютерів, які забезпечують користувачів засобами обміну інформацією і колективного використання ресурсів мережі: апаратних, програмних та інформаційних. Вона включає в себе апаратне і програмне забезпечення, необхідне для підключення комп’ютерів та іншого електронного обладнання до каналу, який забезпечує їх спілкування.

Класифікація мереж

Мережі класифікують за різними критеріями, серед яких найбільш вживані такі:

1. за пропускною здатністю

o низька, до сотень Кбіт/с – мережі, що містять "повільні" канали на зразок телефонних ліній, зокрема глобальна мережа Internet;

o середня, 0.5–20 Мбіт/с – локальні мережі, звичайно, в межах будівлі;

o висока, більше ніж 20 Мбіт/с – базові (або "хребтові", backbone) мережі, що з'єднують сервери або локальні мережі "швидкими" каналами, наприклад оптоволоконними лініями;

2. за смугою каналу

o вузькосмугові (Baseband) – безпосередня (немодульована) передача тільки одного повідомлення в довільний момент часу;

o широкосмугові (Broadband) – одночасна передача кількох повідомлень частотно–розділеними каналами;

3. за розмірами

o LAN (Local–Area Network) – локальна мережа в межах офісу, будівлі;

o СAN (Campus–Area Network) – кампусна мережа, що об'єднує віддалені вузли та локальні мережі, звичайно, без використання телефонних ліній та модемів;

o MAN (Metropolitan–Area Network) – територіальна (міська) мережа з радіусом, що дорівнює десяткам кілометрів, та високою швидкістю передавання даних (100 Мбіт/с);

o WAN (Wide–Area Network) – широкомасштабна мережа (регіон, країна), що використовує віддалені мости та маршрутизатори з наявністю ліній низької пропускної здатності;

o GAN (Global–Area Network) – глобальна (міжнародна) мережа;

4. за співвідношенням вузлів

o однорангові (Peer–To–Peer) – невеликі локальні мережі, де кожен вузол може виступати як у ролі клієнта, так і сервера (наприклад, на базі операційних систем Windows for Workgroups, Windows'95);

o розподілені (Distributed) – мережа без лідера, в якій сервером називається машина, програма або пристрій, що забезпечують мережний сервіс, але не управління мережею (наприклад Unix Usenet);

o мережі з централізованим управлінням (Server Based), в яких сервер надає решта вузлам право використовувати спільні ресурси (наприклад Novell NetWare, Microsoft LAN Manager, IBM LAN Server, Banyan VINES, Windows NT);

5. за доступом

o мережі з розподіленим середовищем передавання (Shared–Media Networks), в яких у будь–який момент часу можуть взаємодіяти тільки два вузли (Ethernet, ARCnet .);

o мережі з комутацією (Switching Networks), в яких шляхом мультиплексування одночасно можуть взаємодіяти декілька пар вузлів;

6. за спільністю операційних систем

o гомогенні мережі, що грунтуються на однакових або споріднених ОС усіх вузлів (наприклад, Windows'95–Windows'98–Windows'NT-Windows'2000);

o гетерогенні мережі, в яких вузли використовують різнорідні ОС (наприклад, NetWare–Windows–Unix).

Будь–яка класифікація мереж є доволі умовною, оскільки реальні конфігурації здебільшого охоплюють одразу декілька класифікаційних груп.

У 1982 і 1983 р. декілька компаній приступили до створення мережевих стандартів, і це їм вдалося зробити.

Складові частини мережі: комп’ютери, фізичне з’єднання між ними, додаткове обладнання, програмне забезпечення.

У мережі комп’ютер або надає свої ресурси іншим комп’ютерам для використання, або використовує ресурси, надані іншими комп’ютерами. У першому випадку він називається сервером. в іншому клієнтом.  Але сервери не завжди більш потужні, ніж клієнти, – все залежить від задач, вирішуваних на даному комп’ютері.

У багатьох комп’ютерних мережах існує чітке розмежування комп’ютера-сервера і комп’ютера-клієнта. Кожний комп’ютер у мережі є або сервером, або клієнтом. Така мережа називається мережею з виділеним сервером, а кожний сервер у такій мережі називається виділеним сервером.

Але існують мережі, в яких комп’ютери не поділяють на сервери та клієнти. У таких мережах кожний комп’ютер може бути то сервером, то клієнтом або тим і другим одночасно. Така мережа називається одноранговою, а кожний комп’ютер у такій мережі вважається рівноправним.

Вибір типу мережі залежить від того, як планується  використовувати мережу і яке програмне забезпечення передбачається  задіяти.

Можливості мереж

Спільне використання файлів з даними є найдавнішою і найбільш поширеною метою застосування мереж. Один із підходів: файл розташовується у визначеному місці на сервері і доступ до нього надається клієнтам у мережі, користувачі мають можливість відкрити його копію, доступну для спільного використання, або скопіювати його на власні жорсткі диски.

Деякі програми баз даних застосовують спільне використання файлів для підтримки файла з централізованою базою даних на сервері, дозволяючи багатьом користувачам одночасно переглядати цей файл і вносити в нього зміни.

Спільне використання принтерів. Традиційно принтери були і є дорогими пристроями, і тому спільне використання принтерів також стало однією з основних цілей застосування мереж. Використання мережевої ОС робить принтер доступним для інших комп’ютерів у мережі. Будь-який користувач має можливість друкувати на принтері з такою легкістю, наче цей принтер підключений безпосередньо до його комп’ютера.

Спільне використання дисків.  Після зниження цін на жорсткі диски та дисководи CD-ROM кожний ПК почали оснащувати великою дисковою пам’яттю і власним дисководом CD-ROM. Але в останній час у деяких організаціях почали повертати пристрої зберігання інформації на сервери: це дає можливість застосовувати зовсім недорогі комп’ютери-клієнти. Крім дисків і принтерів, спільно можна використовувати і інші пристрої. Для цього потрібно мати сам пристрій і відповідне програмне забезпечення. Наприклад, часто через мережу спільно використовуються інтелектуальні факс-апарати, модеми, сканери та інші пристрої.

Спільне використання програм. Найбільш простим варіантом використання програм є спільне використання програмних файлів. Програма знаходиться на сервері, користувач має можливість запускати її на своєму комп’ютері через мережу, але не всі програми можна використовувати у такому розподіленому середовищі.

Другий варіант: файл з даними розміщується на сервері, і користувачі мають до нього відокремлений доступ; роль програми зводиться до координації доступу усіх користувачів до інформаційного файла, який спільно використовується.

Деякі програми мають дві різні частини – клієнтську і серверну, які відіграють специфічні ролі при виконанні функцій програми. Такий підхід відомий як модель  клієнт/сервер або просто клієнт/сервер. Серверна частина програми знаходиться і працює на сервері. Клієнтська частина програми знаходиться на комп’ютері-клієнті і надає користувачеві інтерфейс для доступу до серверної частини. Обидві частини програми здійснюють координацію і обмін даними через мережу.

Прикладом такого підходу є Microsoft  SQL Server – програма клієнт/сервер баз даних, яка працює  під управлінням Windows NT Server.

Віддалений доступ. Все більше користувачів, вирушаючи в дорогу, беруть із собою портативні ПК. Інші не бажають щодня їздити на роботу і працюють вдома, підтримуючи зв’язок з офісом через мережу.

Віддалений доступ до електронної пошти. Якщо користувачеві потрібно відправити або одержати повідомлення електронної пошти, він може скористатися модемом для доступу до поштового сервера у себе на роботі. Установивши зв’язок, він забирає адресовані йому повідомлення і відправляє свої повідомлення іншим користувачам.

Віддалене управління. Цей метод може бути використаний, якщо користувачеві необхідно мати доступ до свого настільного ПК у офісі. Метод потребує спеціального програмного забезпечення, яке повинно бути встановлене як на домашньому комп’ютері, так і на ПК у офісі. Домашня клавіатура, миша та дисплей при цьому функціонують так, наче вони безпосередньо підключені до ПК у офісі.

Віддалений вузол. Цей метод може бути використаний, якщо користувачеві потрібні всі ресурси LAN у офісі. У офісі слід установити комутоване з’єднання із сервером віддаленого доступу, щоб користувач мав повний доступ  до мережі із свого домашнього комп’ютера.

Internet. Це глобальна мережа, яка об’єднує тисячі невеликих мереж і мільйони індивідуальних комп’ютерів. Вона надає декілька видів глобального комунікаційного сервісу (більш детально розглянемо далі).

Внутрішні мережі (або intranet). Це LAN або WAN, які використовують засоби і методи Internet для надання сервісу в межах однієї організації. Замість використання багатьох різних програм для публікації, перегляду і обміну інформацією, внутрішня мережа дозволяє користувачам обмежитися програмним забезпеченням Internet.

Extranet. Деяким організаціям удається підвищити ефективність за рахунок надання зовнішнім користувачам обмеженого доступу до своїх внутрішніх мереж. Наприклад, якщо відкрити внутрішню мережу для частини постачальників, важливих клієнтів і стратегічних партнерів, можна активізувати взаємні зв’язки і комерційну діяльність. Внутрішня мережа, доступна для обраних зовнішніх організацій, називається extranet.

У кожній комп'ютерній мережі, для перенесення даних від одного учасника мережі до іншого, використовується середовище обміну в якому дані передаються у вигляді електричного, електромагнітного або світлового сигналу. Як середовище обміну використовують:
•коаксіальний кабель;
• виту пару;
• волоконно-оптичний кабель; 
• радіоканал;
• інфрачервоні промені;
• канал,супутниковий канал.
Перші три ще називають кабельними середовищами і мають найбільше застосування.
1. Коаксіальний кабель—це мідна жила в діелектричній оболонці, покрита зверху екрануючою обпліткою. Розрізняють одно та багатоканальні кабелі.
Особливості: висока стійкість до перешкод, легкість монтажу, висока швидкість (10/100 Мбіт/с), простота підключення нових вузлів.
2. Вита пара містить два або більше (парну кількість) взаємо ізольованих, звитих між собою провідників. Скручування зменшує дію електромагнітних впливів. Існує кілька різних категорій залежно від розмірів, ізоляції, кількості скрутів на одиницю довжини.
Особливості: легкість монтажу, невелика захищеність від електромагнітних впливів (підвищується для витих пар, вміщених в екрануючу оболонку) і механічних пошкоджень, використання в невеликих локальних мережах.
3. Волоконно-оптичний кабель складається з оптичного волокна усередині захисної оболонки, вкритої зовнішньою оболонкою. Використовують його для передавання даних з високою швидкістю (до кількох гігабітів за секунду) і мінімальними втратами. Дані попередньо перетворюють у світові сигнали за допомогою лазеру або світлодіодів, а на приймальному кінці їх знову перетворюють в електричні імпульси.
Особливості: досить висока вартість кабелю і обладнання, складний монтаж, складна технологія створення розгалужень, швидкість—до кількох гігабітів за секунду відстань між станціями-регенераторами сигналу—до 50 км, передавання сигналу тільки в одному напрямі.
4. Радіоканал. Використання для обміну повідомленнями між хостами засобів радіозв’язку.
Особливості: відсутність кабелів, погана захищеність, екранування сигналу стінами будівель, труднощі з виділенням вільного діапазону частот.
5. Інфрачервоні промені використовують для побудови без провідних мереж на невеликих відстанях.
Особливості: мобільність у межах офісу, не потребує спеціального діапазону частот, вплив погодних умов.
6. Супутниковий канал. Використання засобів супутникового зв’язку для об'єднання учасників мережі на великих відстанях.
Особливості: дорогий спосіб передавання даних, але максимально можлива площа охоплення.

Пристрої передавання, приймання даних. Мережений адаптер, модем
Наступним компонентом мережі є пристрій для передавання, приймання даних. Конкретна реалізація таких пристроїв тісно залежить від обраного середовища передавання даних. У локальних мережах застосовують спеціальні мережеві адаптери, що дозволяють передавати і приймати дані з високою швидкістю, низьким рівнем помилок. Для об'єднання комп’ютерів на великих відстанях за допомогою телефонних ліній використовуються інші пристрої модеми (від скорочення слів: модулятор, демодулятор), що дозволяють передавати дані на значні відстані, проводити корекцію помилок та інше.
Мережевий адаптер.
Мережевий адаптер - це пристрій розширення, що вставляється у гніздо розширення материнської плати (main board) комп'ютера. Все більшого поширення набувають мережеві адаптери інтегровані з материнською платою, або адаптери, що приєднуються до USB (Universal Serial Bus) порта комп'ютера, що дозволяють підєднати робочу станцію, сервер до мережі без розкриття корпуса комп'ютера.
Всі мережеві плати визначаються:
• унікальною адресою адаптера MAC- адресою;
• підтримуваним мережевим середовищем передачі (network media), тобто: встановленими на карті гніздами для приєднання мережевого кабеля;
AUI — коаксіальний кабель;
BNC — коаксіальний кабель;
RJ45 вита пара;
або гніздо для підключення до волоконної оптики;
• розрядністю: 8 біт (вийшли з використання), 16 біт і 32 біта. Варто очікувати появи 64 бітних мережних карт;
• шиною даних, по якій йде обмін інформацією між материнською платою і мережною картою: ISA, EISA, VL-Bus, PCI і ін;
• швидкістю роботи: 10Mbit, 100Mbit, 1000Mbit.
• тип мікросхеми контролера (chip, chipset), на якому дана плата виготовлена, який визначає тип використовуваного драйвера і все інше: розрядність, тип шини і т.д.
MAC-адреса — унікальний серійний номер пристрою, що однозначно ідентифікує його в мережі. MAC-адреса має довжину 6 байт і звичайно записується в шістнадцятковому вигляді, наприклад 12:34:56:78:90:AB. Двокрапки можуть бути відсутні, але їхня наявність робить число більш читабельним. Кожен виробник привласнює адреси з приналежного йому діапазону адрес. Перші три байта адреси визначають виробника. У випадку виявлення двох пристроїв, у одній мережі з однаковою, MAC-адресою, що досить малоймовірно, необхідно змінити пристрій на інший або адреса пристрою за допомогою відповідних програм налагодження виробника.
Модем.
Для передавання даних на великі відстані використовуючи телефонні лінії використовують спеціальні пристрої модеми. Назва модем походить від слів МОдуляція + ДЕМодуляція. Претворення цифрових сигналів у телефонні називають "модуляцією", а телефонних в цифрові - "демодуляцією".
Адресація в IP–мережах.

На відміну від фізичних MAC–адрес, формат яких залежить від конкретної мережної архітектури, IP–адреса будь–якого вузла мережі є чотирибайтовим числом. Записуються IP–адреси чотирма числами в діапазоні від 0 до 255, які представляються в двійковій, вісімковій, десятковій або шістнадцятковій системах числення та розділяються крапками (наприклад 192.168.40.250). Для більш ефективного використання єдиного адресного простору Internet введено класи мереж:

Мережі класу A ( 1–126) мають 0 в старшому біті адрес. На мережну адресу відводиться 7 молодших бітів першого байта, на гост–частину – 3 байти. Таких мереж може бути 126 з 16 мільйонами вузлів у кожній.

Мережі класу B (128–191) мають 10 у двох старших бітах адрес. На мережну адресу відводиться 6 молодших бітів першого байта та другий байт, на гост–частину – 2 байти. Таких мереж може бути близько 16 тисяч з 65 тисячами вузлів в кожній.

Мережі класу C (192–223) мають 110 у трьох старших бітах адрес. На мережну адресу відводиться 5 молодших бітів першого байта та другий і третій байт, на гост–частину – 1 байт. Таких мереж може бути близько 2 мільйонів з 254 вузлами в кожній.

Мережі класу D (224–239) мають 1110 у чотирьох старших бітах адрес. Решта біт є спеціальною груповою адресою. Адреси класу D використовуються у процесі звернення до груп комп'ютерів.

Мережі класу E (240–255) зарезервовані на майбутнє.

Для зменшення трафіка в мережах з великою кількістю вузлів застосовується розділення вузлів за підмережами потрібного розміру. Адреса підмережі використовує кілька старших бітів гост–частини IP–адреси, решта молодших бітів – нульові. В цілому IP–адреса складається з адреси мережі, підмережі та локальної гост–адреси, яка є унікальною для кожного вузла. Для виділення номерів мережі, підмережі та госта (вузла) використовується маска підмережі – бітовий шаблон, в якому бітам, що використовуються для адреси підмережі, присвоюються значення 1, а бітам адреси вузла – значення 0. Комбінації всіх нулів або всіх одиниць у мережній, підмережній або гост–частині зарезервовані для загальних (broadcast) повідомлень та службових цілей. Наприклад, адреса 192.168.40.255 використовується для загального повідомлення всім вузлам підмережі 192.168.40.

Кожен гост може мати не тільки IP–адресу, але й ім'я (Host name). Як і цифрові IP–адреси, імена вузлів діляться на частини, що розділяються крапками. Починають запис від імені комп'ютера, далі йдуть імена локальних доменів (груп комп'ютерів) і закінчується ім'я вказанням імен вищих доменів (організаційних та територіальних). Список цих імен зберігається в спеціальній базі даних доменів служби імен DNS (Domain Name System). Наприклад, ім'я blue.sky.lviv.ua відповідає серверу з іменем Blue у домені sky.lviv.ua  комп'ютерів кампусної мережі. Звертаючись до вузла, з однаковим успіхом можна використати як IP–адресу, так і його ім'я.

33.       Апаратна складова функціонування комп’ютерних мереж. Поняття сервера. Мережі з виділеним та невиділеним сервером. Однорангові мережі. Топології локальних комп’ютерних мереж. Архітектури комп’ютерних мереж. Апаратне забезпечення для побудови локальних мереж.

Поняття «сервер» у комп'ютерній термінології може стосуватися, як окремого комп'ютера, так і програми. Головною ознакою в обох випадках є здатність машини чи програми переважну кількість часу працювати автономно, без втручання людини реагуючи на зовнішні події згідно встановленого програмного забезпечення. Сервер (як комп'ютер) — це комп'ютер у локальній чи глобальній мережі, що забезпечує функціонування мережі, а також всі, або частину її функцій. Сервер (як програма) — програма, що надає деякі послуги іншим програмам (клієнтам). Зв'язок між клієнтом і сервером зазвичай здійснюється за допомогою передачі повідомлень і використовує певний протокол для кодування запитів клієнта і відповідей сервера. Серверні програми можуть бути встановлені як на серверному, так і на персональному комп'ютері, вони забезпечують виконання певних служб (наприклад, сервер баз даних чи веб-сервер). Комп'ютер та програми, що встановлені на цьому комп'ютері, здатні розподіляти ресурси (інформаційні, обчислювальні) у відповідь на запити, прислані у режимі on-line користувачами, і у такий спосіб надавати послуги іншим комп'ютерам мережі (клієнтам).

Мережа на основі виділеного сервера.
Виділений сервер - сервер, який функціонує тільки як сервер виключаючи функції клієнта чи робочої станції). Вони оптимізовані для швидкої обробки запитів від мережних клієнтів і для управління захистом файлів і каталогів. Спеціалізовані сервери: файл - сервери, принт - сервери, сервери додатків, поштові.
Переваги:
1. Поділ ресурсів.
Сервер спроектований так, щоб надавати доступ до безлічі файлів і принтерів, забезпечуючи при цьому високупродуктивність і захист. Адміністрування і управління доступом до даних здійснюється централізовано.
2. Захист.
У таких мережах проблемами безпеки може займатися один адміністратор: він формує політику безпеки і застосовує її щодо кожного користувача мережі.
3. Система резервування даних.
У разі пошкодження основної області зберігання даних інформація не буде втрачена: легко можна скористатися резервної копією.
4. Кількість користувачів
Мережі на основі сервера здатні підтримувати тисячі користувачів.
5. Апаратне забезпечення.
Комп'ютер користувача не виконує функцій сервера, вимоги до його характеристикам залежать від потреб самого користувача.
Обробка запиту одного користувача:
Звернення до БД (запит);
Перекачування даних із блокуванням доступу інших користувачів;
Обробка даних на комп'ютері користувача.
Обробка запиту декількох користувачів:
Одночасний запит до тих же даних в БД;
Відповідь: "Дані заблоковані, почекайте, або відкрийте в режимі тільки для читання".
Недоліки:
Дуже велике навантаження на мережу, підвищені вимоги до пропускної здатності. На практиці це робить практично неможливою одночасну роботу великої кількості користувачів з великими обсягами даних.
Обробка даних здійснюється на комп'ютері користувачів.
Блокування даних при редагуванні одним користувачем робить неможливою роботу з цими даними інших користувачів.
Безпека.
Наприклад, користувачеві необхідно запустити на своєму комп'ютері клієнтську програму і ввести потрібні критерії відбору. Після чого комп'ютер перекачати з сервера бази даних і завантажиться в оперативну пам'ять файл, що містить всі документи даного періоду та виду. Клієнтський додаток саме проведе обробку цієї інформації і видастьвідповідь. Після цього користувач вибере потрібний документ і спробує його відредагувати. Під час редагування відбувається блокування джерела даних. Це означає, що файл буде або зовсім не доступний іншим користувачам, або доступний у режимі перегляду. Тільки після повної обробки документа і виходу з режиму редагування даний файл буде розблокований.
"Клієнт-сервер".
Обробка запиту одного користувача:
Звернення до БД (SQL-запит);
Передача відповіді - результату обробки.
Обробка запиту декількох користувачів:
Одночасний SQL - запит до тих же даних в БД;
Передача відповіді - результату обробки.
При необхідності провести обробку інформації, що зберігається в БД, запущене на комп'ютері користувача клієнтське додаток, що працює з БД, формує запит на мові SQL (Structured Query Language). Сервер бази даних приймає запит і обробляє його самостійно. Ніякої масив даних по мережі не передається. Після обробки запиту на комп'ютер користувача передається тільки результат. Сам же файл, в якому зберігалися дані, залишається незаблокованим для доступу самого сервера за запитами інших користувачів.
В архітектурі "Клієнт-сервер" усуваються всі недоліки "Файл-сервер".
Масиви даних не перекачуються по мережі від сервера БД на комп'ютер користувача. Вимоги до пропускної здатності мережі знижуються. Це робить можливим одночасну роботу великої кількості користувачів з великими обсягами даних.
Обробка здійснюється на сервері БД, а не на комп'ютері користувачів.
Блокування даних одним користувачем не відбувається.
Забезпечується доступ користувача не до цілого файлу, а тільки до тих даних з нього, з якими користувач має правопрацювати. У одноранговій мережі всі комп'ютери рівноправні: немає ієрархії серед комп'ютерів і немає виділеного сервера. Звичайно, кожен комп'ютер функціонує і як клієнт, і яксервер — інакше кажучи, немає окремого комп'ютера, відповідального за всю мережу. Користувачі самі вирішують, які дані на своєму комп'ютері зробити доступними по мережі.Однорангові мережі найчастіше об'єднують не більше 10 комп'ютерів. Звідси їх інша назва — робоча група, тобто невеликий колектив користувачів.Однорангові мережі відносно прості. Оскільки кожен комп'ютер є одночасно і клієнтом і сервером, немає необхідності встановлювати могутній центральний сервер або інші компоненти, обов'язкові для складних мереж. Цим звичайно і пояснюється менша вартість однорангових мереж в порівнянні з вартістю мереж на основі сервера. Однорангова мережа цілком підходить там, де: • кількість користувачів не перевищує 10 чоловік; • користувачі розташовані компактно; • питання захисту даних не критичні.Схема, яка включає в себе вузли мережі та з‘єднання між ними, називається топологією мережі. При виборі мережевої топології мають на меті: забезпечення максимальної надійності мережі; вибір маршруту по тракту найменшої вартості;надання користувачеві найбільш зручних часу відповіді та пропускної спроможності.Найчастіше використовуються шинна, зіркоподібна та кільцева мережні топології.Шинна топологія: кожний вузол приєднується до єдиного мережевого кабеля -  шини. Шина – це шлях для даних: вони передаються від вузла до шини, а по ній – до інших вузлів мережі. На кожному кінці шини стоїть пристрій, який не дозволяє даним “відображатися” назад до шини і викликати помилки. Шинна топологія використовується для мереж з невеликою кількістю комп’ютерів, розміщених в одній кімнаті.Зіркоподібна топологія: кожний вузол приєднується до центрального пристрою. В такій мережі інформація при передачі між вузлами завжди проходить через центральний вузол.Кільцева топологія: усі вузли мережі з‘єднані у безперервне кільце; кожний вузол при цьому з‘єднується з двома сусідніми. Дані у такій мережі передаються у кільці в одному напрямку.Сьогодні використовується декілька типів мереж, в залежності від охоплення мережею фізичної території.Локальні мережі (Local Area Network – LAN): комп’ютери розташовані недалеко один від одного (в межах декількох сотен метрів). Для зв’язку між ними використовуються високошвидкісні кабельні з’єднання. LAN може включати в себе від двох комп’ютерів до декількох тисяч (компанія Microsoft об’єднує 12 тисяч  комп’ютерів). У цій мережі сотні серверів і тисячі клієнтів.Глобальні мережі (Wide Area Network - WAN). Окремі комп’ютери і окремі LAN можна об’єднати за допомогою різних засобів зв’язку у регіональні і світові мережі.Операційні системи мережіКожен пристрій, підключений до мережі, повинен мати мережний адаптер. Деякі комп‘ютери обладнані адаптером, вбудованим у материнську плату, а іншим треба встановити його у вигляді додаткового компонента. Пристрої, які не мають власного мережного адаптера, можуть бути з‘єднані з мережею через комп‘ютер або пристрій, який його має. Мережні адаптери повинні бути фізично сумісні з мережею того типу, яку Ви бажаєте створити.Окрім мережного адаптера кожен комп‘ютер або пристрій, підключений до мережі, повинен мати відповідне програмне забезпечення – мережну операційну систему (ОС). Мережна ОС слідкує за порядком пристроїв, підключених до мережі, і керує обміном між ними, вона може перевіряти сумісність пристроїв у мережі, дійсність паролів користувачів і т.д.Типова сучасна мережна ОС має подальший набір компонентів:драйвери мережних адаптерів;транспортні протоколи;компоненти прикладного рівня;засоби мережного адміністратора;традиційну операційну систему, тобто ядро ОС, яке надає не мережний сервіс: керування пам‘яттю, ввід-вивід даних і т.д.Будь-яка мережна ОС повинна мати властивості: надійність,багатозадачність, захист пам‘яті.Багатозадачність – це спроможність ОС виконувати більше однієї задачі одночасно. Розрізняють два варіанти багатозадачності: кооперативна і з витискуванням.При кооперативній багатозадачності кожна задача самостійно приймає рішення, коли передавати право користуватися процесором іншій задачі. При цьому кожна задача може виконуватися дуже довго на шкоду іншим.При багатозадачності з витискуванням тільки сама ОС приймає рішення, коли якій задачі виконуватися. Такий підхід виключає можливість монополізації процесора будь-якою однією задачею.Комп'ютерна мережа складається з інформаційних систем і каналів зв'язку.Під інформаційною системою слід розуміти об'єкт, здатний здійснювати зберігання, обробку або передачу інформації. До складу інформаційної системи входять: комп'ютери, програми, користувачі і інші складові, призначені для процесу обробки і передачі даних. Надалі інформаційна система, призначена для вирішення завдань користувача, називатиметься - робоча станція (client). Робоча станція в мережі відрізняється від звичайного персонального комп'ютера (ПК) наявністю мережевої карти (мережевого адаптера), каналу для передачі даних і мережевого програмного забезпечення.Архітектура мережі визначає основні елементи мережі, характеризує її загальну логічну організацію, технічне забезпечення, програмне забезпечення, описує методи кодування. Архітектура також визначає принципи функціонування і інтерфейс користувача.

Розглянемо три види архітектури:- архітектура термінал - головний комп'ютер;- однорангова архітектура;- архітектура клієнт - сервер.

1. Архітектура термінал - головний комп'ютер

Архітектура термінал - головний комп'ютер (terminal - host computer architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій вся обробка даних здійснюється одним або групою головних комп'ютерів.

Рис.3. Архітектура термінал - головний комп'ютер

Дана архітектура припускає два типу устаткування:

- головний комп'ютер, де здійснюється управління мережею, зберігання і обробка даних;

- термінали, призначені для передачі головному комп'ютеру команд на організацію сеансів і виконання завдань, введення даних для виконання завдань і отримання результатів.

Головний комп'ютер через мультиплексори передачі даних (МПД) взаємодіють з терміналами, як представлено на рис. 3.

Класичний приклад архітектури мережі з головними комп'ютерами - системна мережева архітектура (System Network Architecture - SNA).

2. Однорангова архітектура

Однорангова архітектура (peer-to-peer architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій її ресурси розосереджені по всіх системах. Дана архітектура характеризується тим, що в ній всі системи рівноправні.

До однорангових мереж відносяться малі мережі, де будь-яка робоча станція може виконувати одночасно функції файлового сервера і робочої станції. У однорангових ЛОМ дисковий простір і файли на будь-якому комп'ютері можуть бути загальними. Щоб ресурс став загальним, його необхідно віддати в загальне користування, використовуючи служби видаленого доступу мережевих однорангових операційних систем. Залежно від того, як буде встановлений захист даних, інші користувачі зможуть користуватися файлами відразу ж після їх створення. Однорангові ЛОМ достатньо хороші тільки для невеликих робочих груп.

Рис.4. Однорангова архітектура

Однорангові ЛОМ є найбільш легким і дешевим типом мереж для установки. Вони на комп'ютері вимагають, окрім мережевої карти і мережевого носія, тільки операційної системи Windows XP або Windows for Workgroups. При з'єднанні комп'ютерів, користувачі можуть надавати ресурси і інформацію в сумісне користування.Однорангові мережі мають наступні переваги:- вони легкі в установці і настройці;- окремі ПК не залежать від виділеного сервера;- користувачі в змозі контролювати свої ресурси;- мала вартість і легка експлуатація;- мінімум устаткування і програмного забезпечення;- немає необхідності в адміністраторі;- добре підходять для мереж з кількістю користувачів, що не перевищує десяти.Проблемою однорангової архітектури є ситуація, коли комп'ютери відключаються від мережі. У цих випадках з мережі зникають види сервісу, які вони надавали. Мережеву безпеку одночасно можна застосувати тільки до одного ресурсу, і користувач повинен пам'ятати стільки паролів, скільки мережевих ресурсів. При отриманні доступу до ресурсу, що розділяється, відчувається падіння продуктивності комп'ютера. Істотним недоліком однорангових мереж є відсутність централізованого адміністрування.

Використання однорангової архітектури не виключає застосування в тій же мережі також архітектури «термінал - головний комп'ютер» або архітектури «клієнт - сервер».

3. Архітектура клієнт-сервер

Рис. 5. Архітектура клієнт – сервер

Архітектура клієнт-сервер (client-server architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій основна частина її ресурсів зосереджена в серверах, обслуговуючих своїх клієнтів (рис.4). Дана архітектура визначає два типу компонентів: сервери і клієнти.

Сервер - це об'єкт, що надає сервіс іншим об'єктам мережі по їх запитах. Сервіс - це процес обслуговування клієнтів.

Сервер працює за завданнями клієнтів і управляє виконанням їх завдань. Після виконання кожного завдання сервер посилає отримані результати клієнту, що послав це завдання.

Сервісна функція в архітектурі клієнт - сервер описується комплексом прикладних програм, відповідно до якого виконуються різноманітні прикладні процеси.

Процес, який викликає сервісну функцію за допомогою певних операцій, називається клієнтом. Їм може бути програма або користувач. На рис.5 приведений перелік сервісів в архітектурі клієнт - сервер.

Клієнти - це робочі станції, які використовують ресурси сервера і надають зручні інтерфейси користувача. Інтерфейси користувача це процедури взаємодії користувача з системою або мережею.

Клієнт є ініціатором і використовує електронну пошту або інші сервіси сервера. У цьому процесі клієнт запрошує вид обслуговування, встановлює сеанс, одержує потрібні йому результати і повідомляє про закінчення роботи.

Рис. 5 Модель сервер-клієнта

У мережах з виділеним файловим сервером на виділеному автономному ПК встановлюється серверна мережева операційна система. Цей ПК стає сервером. Програмне забезпечення (ПЗ), встановлене на робочій станції, дозволяє їй обмінюватися даними з сервером. Найбільш поширені мережеві операційні системи:

- NetWare фірми Novel;

- Windows NT фірми Microsoft;

- UNIX фірми AT&T;

- Linux.

Крім мережевої операційної системи необхідні мережеві прикладні програми, що реалізовують переваги, що надаються мережею.

Мережі на базі серверів мають кращі характеристики і підвищену надійність. Сервер володіє головними ресурсами мережі, до яких звертається решта робочих станцій.

У сучасній клієнт - серверній архітектурі виділяється чотири групи об'єктів: клієнти, сервери, дані і мережеві служби. Клієнти розташовуються в системах на робочих місцях користувачів. Дані в основному зберігаються в серверах. Мережеві служби є спільно використовуваними серверами і даними. Крім того служби управляють процедурами обробки даних.

Мережі клієнт - серверної архітектури мають наступні переваги:

- дозволяють організовувати мережі з великою кількістю робочих станцій;

- забезпечують централізоване управління обліковими записами користувачів, безпекою і доступом, що спрощує мережеве адміністрування;

- ефективний доступ до мережевих ресурсів;

- користувачу потрібен один пароль для входу в мережу і для отримання доступу до всіх ресурсів, на які розповсюджуються права користувача.

Разом з перевагами мережі клієнт - серверної архітектури мають і ряд недоліків:

- несправність сервера може зробити мережу непрацездатною, як мінімум втрату мережевих ресурсів;

- вимагають кваліфікованого персоналу для адміністрування;

- мають вищу вартість мереж і мережевого устаткування.

Вибір архітектури мережі залежить від призначення мережі, кількості робочих станцій і від виконуваних на ній дій.

Слід вибрати однорангову мережу, якщо:

- кількість користувачів не перевищує десяти;

- всі машини знаходяться близько один від одного;

- мають місце невеликі фінансові можливості;

- немає необхідності в спеціалізованому сервері, такому як сервер БД, факс-сервер або який-небудь інший;

- немає можливості або необхідності в централізованому адмініструванні.

Вимоги до  локальних мереж: потрібен Web-сервер, робочі станції клієнтів, Ethernet-карти і кабелі.
Потужний Web-сервер повинен мати високопродуктивний процесор, наприклад Pentium ІІ, який працює на частоті не менше 233 МГц, 64 Мбайт ОЗУ та жорсткий диск об’ємом не менше 8 Гбайт. Якщо Ви збираєтеся звертатися до сервера не тільки по мережі, але й безпосередньо з консолі, то до переліченого слід додати відеокарту РСІ з 2Мбайт VRAM, яка забезпечує середню розрізнюючу здатність з монітором SVGA (достатньо 800х600).
Робочі станції клієнтів повинні бути обладнані швидкою графічною підсистемою. Для цього необхідний центральний процесор, що працює на частоті більше 166 МГц. Крім того, на продуктивність комп’ютера відчутно впливає об’єм ОЗУ; кожний комп’ютер повинен мати ОЗУ з об’ємом пам’яті не менше 32 Мбайт, і чим більший об’єм пам’яті, тим краще. На робочі станції можна встановлювати недорогі відеокарти з 2-4 Мбайт VRAM, які мають хорошу продуктивність. Якщо цього виявиться недостатньо, то слід придбати надпродуктивні графічні карти, призначені для проектування і графічних робочих станцій. Жорсткий диск теж повинен мати достатню ємність. Рекомендується використовувати диски об’ємом не менше 3 Гбайт.
Вибір монітора залежить від особистих уподобань. Більшість стандартних SVGA-моніторів, які продаються надійними постачальниками, мають досить хороші характеристики, але якщо Ви збираєтеся придбати нові монітори, то Вам слід провести порівняння і вибрати найкращий. Броузери добре запускати при високій графічній розрізнюючій здатності (1800х1200 і вище) і на великому моніторі, поскільки ці програми мають тенденцію займати весь доступний простір, і тому для перегляду Web-сторінок Вам може не вистачити місця на екрані. Однак подібні монітори, як правило, мають велику вартість і їх нерентабельно купувати навіть в тих випадках, коли Ви просто міняєте монітор, не кажучи вже про купівлю нового комп’ютера.

34.Програмна складова функціонування комп’ютерних мереж. Поняття протоколу. Методи доступу в локальних мережах. Загальна характеристика мережевих функцій операційних систем. Облікові записи, ідентифікація користувача, права доступу. Доступ до мережевих дисків. Мережеві принтери.Основне, що відрізняє Інтернет від інших мереж, — це його протоколи — TCP/IP. Узагалі, термін TCP/IP зазвичай означає все, що пов'язано з протоколами взаємодії між комп'ютерами в Інтернеті. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми, і навіть саму мережу. TCP/IP — це технологія міжмережної взаємодії. Мережа, що використовує технологію TCP/IP, називається «internet». Якщо йдеться про глобальну мережу, що об'єднує безліч мереж із технологією TCP/IP, то її називають Інтернетом.

Незважаючи на те що в мережі Інтернет використовується велика кількість інших протоколів, мережу Інтернет часто називають ТСР/ІР-мережею, тому що ці два протоколи, безумовно, є найважливішими.

Як і в будь-якій іншій мережі, в Інтернеті існує 7 рівнів взаємодії між комп'ютерами: фізичний, логічний, мережний, транспортний, рівень сеансів зв'язку, представницький і прикладний рівень. Відповідно, кожному рівню взаємодії відповідає набір протоколів (тобто правил взаємодії).

Методи доступу

Метод доступу визначає метод, який використовується при

мультиплексуванні/демультиплексуванні даних у процесі передачі їхній по

мережі.

Велика частина сучасних мереж базується на алгоритмі доступу CSMA/CD

(carrier sensitive multiple access with collision detection), де усі

вузли мають рівні можливості доступу до мережного середовища, а при

одночасній спробі фіксується зіткнення і сеанс передачі повторюється

пізніше.

Тут немає можливості пріоритетного доступу і з цієї причини такі мережі

погано пристосовані для задач керування в реальному масштабі часу. Деяка

видозміна алгоритму CSMA/CD (як це зроблено в мережах CAN чи в IBM DSDB)

дозволяють перебороти ці обмеження.

Доступ за схемою CSMA/CD (через зіткнення) припускає обмеження на

мінімальну довжину пакета. Власне кажучи, метод доступу CSMA/CD

припускає широкомовну передачу пакетів (не плутати із широкомовною

адресацією). Усі робочі станції логічного мережного сегмента сприймають

ці пакети хоча б частково, щоб прочитати адресну частину. При

широкомовній адресації пакети не тільки зчитуються цілком у буфер, але і

виробляється переривання процесора для обробки факту приходу такого

пакета. Логіка поводження суб'єктів у мережі з доступом CSMA/CD може

варіюватися. Тут істотну роль грає те, синхронізовано чи час доступу в

цих суб'єктів. У випадку Ethernet такої синхронізації немаєОпераційна система найбільше визначає вигляд всієї обчислювальної системи в цілому. Незважаючи на це, користувачі, активно використовують обчислювальну техніку, часто зазнають труднощів при спробі дати визначення операційної системи. Частково це пов'язано з тим, що ОС виконує дві по суті мало пов'язані функції: забезпечення користувачеві-програмісту зручностей за допомогою надання для нього розширеної машини і підвищення ефективності використання комп'ютера шляхом раціонального управління його ресурсами.
ОС як розширена машина
Використання більшості комп'ютерів на рівні машинної мови важко, особливо це стосується введення-виведення. Наприклад, для організації читанняблоку даних з гнучкого диска програміст може використовувати 16 різних команд, кожна з яких потребує 13 параметрів, таких як номер блоку на диску, номер сектора на доріжці і т. п. Коли виконання операції з диском завершується, контролер повертає 23 значення, що відображають наявність і типи помилок, які, очевидно, треба аналізувати. Навіть якщо не входити в курс реальних проблем програмування введення-виведення, ясно, що серед програмістів знайшлося б небагато бажаючих безпосередньо займатися програмуванням цих операцій. При роботі з диском програмісту-користувачеві досить представляти його у вигляді деякого набору файлів, кожен з яких має ім'я. Робота з файлом полягає в його відкритті, виконанні читання або запису, а потім у закритті файлу. Питання подібні таким, як варто при запису використовувати удосконалену частотну модуляцію або в якому стані зараз знаходиться
двигун механізму переміщення зчитують головок, не повинні хвилювати користувача. Програма, яка приховує від програміста всі реалії апаратури і надає можливість простого, зручного перегляду зазначених файлів, читання або запису - це, звичайно, операційна система. Точно також, як ОС захищає програмістів від апаратури дискового накопичувача і надає йому простий файловий інтерфейс, операційна система бере на себе всі малоприємні справи, пов'язані з обробкою переривань, управлінням таймерами і оперативною пам'яттю, а також інші низькорівневі проблеми. У кожному випадку та абстрактна, уявна машина, з якої, завдяки операційній системі, тепер може мати справу користувач, набагато простіше і зручніше в обігу, ніж реальна апаратура, що лежить в основі цієї абстрактної машини.
З цієї точки зору функцією ОС є надання користувачу деякої розширеної або віртуальної машини, яку легше програмувати і з якою легше працювати, ніж безпосередньо з апаратурою, що становить реальну машину.
ОС як система управління ресурсами
Ідея про те, що ОС перш за все система, що забезпечує зручний інтерфейс користувачам, відповідає розгляду зверху вниз. Інший погляд, знизу вгору, дає уявлення про ОС як про деяке механізмі, керуючому усіма частинами складної системи. Сучасні обчислювальні системи складаються з процесорів, пам'яті, таймерів, дисків, накопичувачів на магнітних стрічках, мережевих комунікаційної апаратури, принтерів і інших пристроїв. Згідно з другим підходом функцією ОС є розподіл процесорів, пам'яті, пристроїв і даних між процесами, що конкурують за ці ресурси. ОС повинна управляти всіма ресурсами обчислювальної машини таким чином, щоб забезпечити максимальну ефективність її функціонування. Обліковий запис у комп'ютерній системі — сукупність наданої інформації про користувача, засобів та прав користувача відносно багатокористувацької системи.Обліковий запис, як правило, містить відомості, необхідні для ідентифікації користувача при підключенні до системи, інформацію для авторизації і обліку. Це ім'я користувача та пароль (або інше аналогічний засіб автентифікації — наприклад, біометричні характеристики). Пароль або його аналог, як правило, зберігається в зашифрованому або хешованому вигляді (з міркувань безпеки).Для підвищення надійності можуть бути, поряд з паролем, передбачені альтернативні засоби автентифікації: наприклад, спеціальне секретне питання (або кілька питань) такого змісту, щоб відповідь було відома тільки користувачеві. Такі питання й відповіді також зберігаються в обліковому записі.Обліковий запис може містити також додаткові анкетні дані користувача (обов'язково чи опціонально): ім'я, прізвище, по батькові, псевдонім, стать, вік, дату народження, адреса e-mail, домашня і робоча адреса, номер домашнього, робочого та стільникового телефону, номер ICQ, ідентифікатор Skype, інші контактні дані систем миттєвого обміну повідомленнями, адресу домашньої сторінки та/або блогу в Павутині або інтранеті, відомості про хобі, про коло інтересів, про сім'ю, про перенесені хвороби, про політичні уподобання, про партійну приналежність, про культурні уподобання, про вміння спілкуватися іноземними мовами, тощо. Конкретні категорії даних, які можуть бути внесені в таку анкету, визначаються творцями і (або) адміністраторами системи.Обліковий запис може також містити одну або декілька фотографій або аватар користувача.Обліковий запис користувача також може враховувати різні статистичні характеристики поведінки користувача в системі на основі відстежень системи: давність останнього входу в систему, тривалість останнього перебування в системі, адреса використаного при підключенні комп'ютера, інтенсивність використання системи, сумарне і (або) питома кількість певних операцій, зроблених у системі, тощо.Незважаючи на приголомшливу розвиток інформаційних технологій, ера безпаперового діловодства, що очікується з дня на день, поки не наступила. "Серце" будь-якого сторінкового принтера - привід - конструкція, що забезпечує просування папери (або іншого запечатується) та нанесення на неї сформованого зображення. Саме привід, і тільки він, обмежує максимальну продуктивність принтера - швидше тієї швидкості, на яку розрахований його механізм, принтер друкувати не може. У зведеній таблиці на розвороті ви можете знайти як мережні принтери початкового рівня з приводами продуктивністю від 10 сторінок на хвилину, так і дуже потужні моделі, наприклад Typhoon 60 компанії Dataproducts. Його максимальна швидкість друку досягає 60 сторінок формату А4 в хвилину.Приводи сторінкових принтерів принципово не відрізняються один від одного. Ключовий елемент приводу - що обертається світлочутливий барабан (девелопер). Його поверхня заряджається, а потім за допомогою системи лінз і обертається дзеркальної призми (у лазерних принтерів; в світлодіодних моделях компанії OKI Data роль лазера, лінз і призми виконує лінійка світлодіодів) створюється горизонтальна "розгортка" сформованого зображення на барабані. Ті ділянки, куди потрапляє лазерний промінь, втрачають свій заряд. Після формування одного рядка барабан повертається, і починається формування наступної. Заряджені частинки тонера, що наносять на барабан, залишаються тільки на "засвічених" ділянках і переносяться на папір, стикається з барабаном. Потім вона подається в піч (фьюзера), де тонер розплавляється і міцно закріплюється на поверхні паперу.Зазвичай у молодших моделей принтерів ємність з тонером і девелопер конструктивно виконані у вигляді одного картриджа і замінюються разом, а у більш продуктивних пристроїв їх можна змінювати окремо - в даному випадку видаткові матеріали стають дешевшими. Виробники принтерів постійно працюють над підвищенням ємності тонер-картриджів. Як відомо, мережевий принтер зазвичай стоїть осторонь від "великих доріг". Він тихо дзижчить де-небудь в куточку і не вимагає невсипущого нагляду.При роботі з принтером, як, втім, і з будь-яким технічним пристроєм, користувач найменше мріє займатися втомливим вивченням керівництва. Отже, управління повинне бути простим і зрозумілим. Враження про керуючих програмах, з якими ми ознайомилися, можна виразити коротко: там немає нічого складного. Всі програми забезпечують необхідні функції управління роботою принтера, контроль за станом витратних матеріалів, кількістю і якістю паперу, контроль за настройками протоколів і багато іншого.Спільною для всіх розглянутих принтерів особливістю є можливість установки однієї, двох або навіть трьох (як у Xerox 4520) мережевих плат. Зазвичай вони містяться всередині принтера, і лише у HP LaserJet 5Si передбачена зовнішня плата для підтримки його роботи в мережі Ethernet зі швидкістю 100 Мбіт/сек. Що стосується підтримки різних мережевих протоколів, то всі виробники подбали про те, щоб їх продукція могла працювати в Ethernet, Token Ring і Apple Talk.Ступінь "незалежності" принтера від обслуговуючого персоналу визначається в основному обсягом пам'яті, довговічністю картриджів та кількістю завантажується папери. Природно, чим більше ці величини, тим краще. Однак за задоволення треба платити, але добре б знати заздалегідь, коли і скільки.Необхідно відзначити, що всі розглянуті принтери можуть бути куплені в різній комплектації. Це стосується насамперед пам'яті і лотків для паперу. У стандартній конфігурації оперативна пам'ять "легких" принтерів має об'єм у 2-4 Мбайт. Для техніки "важкого" класу ця величина досягає 4-12 Мбайт. Якщо вам потрібна друк звичайних текстових документів з низькими дозволами, то такого обсягу достатньо. Але якщо потрібна висока якість або ви збираєтеся роздруковувати растрову графіком, то збільшення пам'яті не розкіш, а життєва необхідність.

35. Загальна характеристика глобальної мережі Інтернет. Виникнення мережі Інтернет. Загальні принципи організації глобальної мережі. Провайдери. Апаратна, програмна та інформаційна складові глобальної мережі. Протоколи мережі Інтернет. Доменна система імен. Адресація в мережі Інтернет. Гіпертекстова система World Wide Web (WWW). Поняття гіпертексту. Програми-браузери.

Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у

1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася же почалася

Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не

вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для

себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У цьому ж 1957

році при департаменті оборони США було створене Агентство дослідницьких

проектів особливої складності - ARPA. Одним із напрямків роботи

Агентства стало створення комп'ютерних технологій для військових цілей,

зокрема для зв'язку.

Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання:

створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при

ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися для

здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним

критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової

руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок і

вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата.

Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе

з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від

якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть

більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати

працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.

У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні

1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання

пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет".

У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати

концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера.

В основу проекту були покладені три основні ідеї:

- кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька

різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;

- усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично

обновлювані таблиці перенаправлення пакетів;

Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по

мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет

передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі

пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то

кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом. Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що

дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до

вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу

пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей

протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості

протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну

файлами.

Спочатку мережа складалася з 17 мінікомп'ютерів. Пам'ять кожного мала

обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У

1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.

Internet - всесвітня інформаційна комп'ютерна мережа, що є об'єднанням безлічі регіональних комп'ютерних мереж і комп'ютерів, обмінюють один з одним інформацією по каналах громадських телекомунікацій (виділених телефонних аналоговим і цифровим лініях, оптичним каналам зв'язку і радіоканалів, в тому числі супутникових лініях зв'язку).
Інформація в Internet зберігається на серверах. Сервери мають свої адреси й управляються спеціалізованими програмами. Вони дозволяють пересилати пошту і файли, проводити пошук в базах даних і виконувати інші завдання.
Обмін інформацією між серверами мережі виконується по високошвидкісних каналах зв'язку (виділених телефонних лініях, оптоволоконним і супутниковим каналам зв'язку). Доступ окремих користувачів до інформаційних ресурсів Internet зазвичай здійснюється через провайдера або корпоративну мережу.
Провайдер - постачальник послуг мережі - особа або організація мають послуги з підключення до комп'ютерних мереж. Як провайдера виступає деяка організація, що має модемний пул для з'єднання з клієнтами та виходу у всесвітню мережу.
Основними осередками глобальної мережі є локальні обчислювальні мережі. Якщо деяка локальна мережа безпосередньо підключена до глобальної, то і кожна робоча станція цієї мережі може бути підключена до неї.
Існують також комп'ютери, які безпосередньо підключені до глобальної мережі. Вони називаються хост - комп'ютерами (host - господар). Хост - це будь-який комп'ютер, що є постійною частиною Internet, тобто з'єднаний з Internet - протоколу з іншим хостом, який в свою чергу, з'єднаний з другим, і так далі.

Структура глобальної мережі Internet

Для під'єднання ліній зв'язку до комп'ютерів використовуються спеціальні електронні пристрої, які називаються мережними платами, мережними адаптерами, модемами і т.д.
Практично всі послуги Internet побудовані на принципі клієнт-сервер. Вся інформація в Інтернет зберігається на серверах. Обмін інформацією між серверами здійснюється по високошвидкісних каналах зв'язку або магістралях. Сервери, об'єднані високошвидкісними магістралями, становлять базову частину мережі Інтернет.
Окремі користувачі підключаються до мережі через комп'ютери місцевих постачальників послуг Інтернету, Internet - провайдерів (Internet Service Provider - ISP), які мають постійне підключення до Інтернет. Регіональний провайдер, підключається до більшого провайдеру національного масштабу, що має вузли в різних містах країни. Мережі національних провайдерів об'єднуються в мережі транснаціональних провайдерів або провайдерів першого рівня. Об'єднані мережі провайдерів першого рівня становлять глобальну мережу Internet.
Передача інформації в Інтернет забезпечується завдяки тому, що кожен комп'ютер в мережі має унікальну адресу (IP-адресу), а мережні протоколи забезпечують взаємодію різнотипних комп'ютерів, що працюють під управлінням різних операційних систем.
В основному в Інтернет використовується сімейство мережевих протоколів (стек) TCP / IP. На канальному і фізичному рівні стек TCP / IP підтримує технологію Ethernet, FDDI і інші технології. Основою сімейство протоколів TCP / IP є мережевий рівень, представлений протоколом IP, а також різними протоколами маршрутизації. Цей рівень забезпечує переміщення пакетів в мережі і управляє їх машрутізаціей. Розмір пакета, параметри передачі, контроль цілісності здійснюється на транспортному рівні TCP.
Прикладний рівень об'єднує всі служби, які система надає користувачеві. До основних прикладних протоколів відносяться: протокол віддаленого досткпа telnet, протокол передачі файлів FTP, протокол передачі гіпертексту HTTP, протоколи електронної пошти: SMTP, POP, IMAP, MIME.
Інтернет-провайдер — це компанія, що надає доступ в Інтернет, зазвичай за оплату. Найпоширеніші способи підключення до провайдера – за допомогою телефонної лінії (віддалене підключення) та широкосмугове підключення (кабельне або DSL). Багато інтернет-провайдерів надають додаткові послуги, наприклад облікові записи електронної пошти, веб-браузери та місце для створення веб-сайту.

2. Апаратні компоненти ком'ютерних мереж

Основними апаратними компонентами локальної комп'ютерної мережі є:

·        робочі станції – персональні комп'ютери (ПК), або термінальні станції (максимально спрощений комп'ютер у функції якого входить тільки підтримка інтерфейсу з користувачем та з сервером) які є робочими місцями користувачів мережі;

·        сервери – потужний ПК, або спеціальний сервер з декількома процесорами, відповідним об'ємом оперативної пам'яті та дискового простору. Сервери, отримавши запит від робочої станції, ефективно здійснюють всю "важку роботу" і передають робочим станціям тільки результат;

·        мережеві карти – пристрої для під'єднання комп'ютера до кабелю мережі;

·        концентратори – пристрої для з'єднання окремих сегментів в єдину мережу;

·        репітери – пристрої для підсилення сигналу, що передається на значну відстань;

·        трансивер – пристрій для під'єднання комп'ютера до товстого коаксіального кабелю;

·        кабелі;

·        модеми – пристрій для під'єднання комп'ютера через телефонну лінію до глобальної мережі;

блоки безперебійного живлення (ББЖ) – використовуються для забезпечення безаварійної роботи серверу у випадку аварії в електричній мережі. При вимкненні живлення в електричній мережі ББЖ перемикає сервер на свої акумулятори і посилає сигнал-повідомлення про аварію. Сервер отримавши сигнал коректно, без втрати даних завершає всі критичні процеси і готується до вимкнення, після цього ББЖ вимикається сам і вимикає сервер.

Протокол передачі даних  - це щось аналогічне конверту, в якому лис відправляється по пошті. Протокол визначає спосіб збірки даних в пакети , які пізніше спрямовуються по мережі. До найбільш розповсюджених відносяться: TCP/IP - це основа Інтернету, найбільш розповсюджений в останній час;

·               IPX/SPX - використовується в мережах  фірми Novell, в основному для зв'язку між ПК і серверомNovell; NetBEUI - застосовується в мережах , комп'ютери яких працюють під OS Windows;

·               System Network Architecture (SNA) - це більше, архітектура ніж протокол і є основним середовищем для об'єднання обчислювальних центрів на базі мейнфреймів IBM.

Доменна система імен — розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше.Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.World Wide Web переводиться на російську мову як "Всесвітня Павутина”. І, по суті, це дійсно так. WWW є одним із самих зроблених інструментів для роботи в глобальній світовій мережі Internet. Ця служба з'явилася порівняно недавно й усе ще продовжує бурхливо розвиватися.Найбільша кількість розробок мають відношення до батьківщини WWW - CERN, European Particle Physics Laboratory; але було би помилкою вважати, що Web є інструментом, розробленим фізиками і для фізиків. Плодотворність і привабливість ідей, покладених в основу проекту, перетворили WWW у систему світового масштабу, що надає інформацію навряд чи не у всіх областях людської діяльності й охоплюючи приблизно 30 млн. користувачів у 83 країнах світу.Головна відмінність WWW від інших інструментів для роботи з Internet полягає в тім, що WWW дозволяє працювати практично з усіма доступними зараз на комп'ютері видами документів: це можуть бути текстові файли, ілюстрації, звукові і відео ролики, і т.д.Що таке WWW? Це спроба організувати всю інформацію в Internet, плюс будь-яку локальну інформацію з вашого вибору, як набір гіпертекстових документів. Ви переміщаєтеся по мережі, переходячи від одного документа до іншого по посиланнях. Усі ці документи написані на спеціально розробленому для цього мові, що називається HyperText Markup Language (HTML). Він чимось нагадує мову, що використовується для написання текстових документів, тільки HTML простіше. Причому, можна використовувати не тільки інформацію, надану Internet, але і створювати власні документи. В останньому випадку існує ряд практичних рекомендацій до їх написання.Уся користь гіпертексту складається в створенні гіпертекстових документів, якщо вас зацікавив який або пункт у такому документі, то вам досить тикнути туди курсором для одержання потрібної інформації. Також в одному документі можливо робити посилання на іншими, написаними іншими чи авторами навіть розташовані на іншому сервері. У той час як вам це представляється як одне ціле.Гіпермедіа ця надбезліч гіпертексту. У гіпермедіа виробляються операції не тільки над текстом але і над звуком, зображеннями, анімацією.Існують WWW-сервери для Unix, Macintosh, MS Windows і VMS, більшість з них поширюються вільно. Установивши WWW-сервер, ви можете вирішити двох задач:1. Надати інформацію зовнішнім споживачам - зведення про вашу фірму, каталоги продуктів і послуг, технічну чи наукову інформацію.2. Надати своїм співробітникам зручний доступ до внутрішніх інформаційних ресурсів організації. Це можуть бути останні розпорядження керівництва, внутрішній телефонний довідник, відповіді на питання, що часто задаються, для користувачів прикладних систем, технічна документація й усе, що підкаже фантазія адміністратора і користувачів. Інформація, що ви хочете надати користувачам WWW, оформляється у виді файлів мовою HTML. HTML - проста мова розмітки, що дозволяє позначати фрагменти тексту і задавати посилання на інші документи, виділяти заголовки декількох рівнів, розбивати текст на абзаци, центрувати їхній і т.п., перетворюючи простий текст в отформатований гіпермедійний документ. Досить легко створити html-файл вручну, однак, маються спеціалізовані редактори і перетворювачі файлів з інших форматів.Для перегляду документів використовуються спеціальні програми, такі як Mosaic, Netscape, Internet Explorer, lynx, www і інші. Mosaic і Netscape зручно використовувати на графічних терміналах. Для роботи на символьних терміналах можна порекомендувати lynx.

Архітектура WWW-технології

Від опису основних компонентів перейдемо до архітектури взаємодії програмного забезпечення в системі World Wide Web. WWW побудована за добре відомою схемою "клієнт-сервер”. На схемі 1 показано, як розділені функції в цій схемі. Програма-клієнт виконує функції інтерфейсу користувача і забезпечує доступ практично до всіх інформаційних ресурсів Internet. У цьому змісті вона виходить за звичайні рамки роботи клієнта тільки із сервером визначеного протоколу, як це відбувається в telnet, наприклад. Почасти, досить широко поширена думка, що Mosaic чи Netscape, що є WWW-клієнтами, це просто графічний інтерфейс у Internet, є почасти вірним. Однак, як уже було відзначено, базові компоненти WWW-технології (HTML і URL) грають при доступі до інших ресурсів Mosaic не останню роль, і тому мультипротокольні клієнти повинні бути віднесені саме до World Wide Web, а не до інших інформаційних технологій Internet. Фактично, клієнт-це інтерпретатор HTML. І як типовий інтерпретатор, клієнт у залежності від команд (розмітки) виконує різні функції.Браузер — програмне забезпечення длякомп'ютера або іншого електронного пристрою, як правило, під'єднаного до Інтернету, що дає можливість користувачеві взаємодіяти з текстом, малюнками або іншою інформацією нагіпертекстовій веб-сторінці. Тексти та малюнки можуть містити посилання на інші веб-сторінки, розташовані на тому ж веб-сайті або на інших веб-сайтах. Веб-переглядач з допомогою посилань дозволяє користувачеві швидко та просто отримувати інформацію, розміщену на багатьох веб-сторінках. Веб-переглядач під’єднується до сервера HTTP, отримує з нього документ і форматує його для представлення користувачеві або намагається викликати зовнішню програму, яка це зробить, залежно від формату документа. Формати документа, які веб-переглядач повинен представляти без допомоги зовнішніх програм, визначає World Wide Web Consortium (скорочено W3C). До них належать формати текстових документів HTML та XHTML, а також найпоширеніші формати растрової графіки GIF, JPEG та PNG (останній — розробка W3C). Якщо ви читаєте цей текст з екрана монітора, то в цей час ви користуєтесь веб-переглядачем.Адресування сторінок відбувається за допомогою URL (Uniform Resource Locator, RFC 1738), який інтерпретується, як адреса, що починається з http: для протоколу HTTP. Багато навігаторів також підтримують інші типи URL та їх відповідні протоколи, як, наприклад, gopher: для Gopher (ієрархічний протокол гіперпосилань), ftp: для протоколу перенесення файлів FTP, rtsp: для Протоколу потоків реального часу RTSP, та https: для HTTPS (HTTP Secure, що розширює HTTP за допомогою Secure Sockets Layer SSL або Transport Layer Security TLS).