Шукати в цьому блозі

Хто Вам більше подобається і кому Ви надаєте перевагу?

РОЗДІЛ "ІНФОРМАТИКА"21-25


21.Інформаційні технології навчання
У науковій літературі термін „НІТ” визначається як сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі і подання інформації, що розширює знання людей і розвиває їхні можливості щодо керування технічними і соціальними проблемами.
Складовими НІТ є засоби і методи НІТ. Засоби НІТ: апаратні ЕОМ, персональні ЕОМ, локальні і глобальні мережі, пристрої введення – виведення, засоби збереження великих обсягів інформації та інше сучасне периферійне обладнання.
Програмні (програмні комплекси, інформаційні системи, системи машинної графіки, системи мультимедіа та гіпермедіа, системи штучного інтелекту. Програмні засоби міжкомпютерного зв’язку).
Методи (системний аналіз, системне проектування, методи передачі, збереження та захисту інформації, без паперові технології, методи колективного користування різноманітних інформаційних ресурсів тощо).
Процес інформатизації суспільства неминуче тягне за собою процес інформатизації освіти.

Засоби НІТ навчання: апаратні (класи навчально обчислювальної техніки, локальні і глобальні навчальні комп’ютерні мережі, електронне демонстраційне обладнання тощо); програмно-методичні (програмно-методичні засоби (навчальні, контролюючі, інструментальні, службові програми), комп’ютерні курси тощо); навчально-методичні (навчальні та методичні посібники, організаційно-інструктивні матеріали тощо).
Методи НІТ: традиційна модель навчання (фрагментарне використання комп’ютера на уроках як тренажера або для демонстрації, контроль знань та тестування, тощо); нетрадиційна модель навчання (дослідницька робота в комп’ютерних лабораторіях, обчислювальні експерименти, дистанційне навчання, використання гіпертекстових довідкових систем із можливістю виходу у світову інформаційну мережу).
Крім терміна „НІТ навчання” іноді вживають ширший термін – „НІТ освіти”. У зміст НІТ освіти крім складових НІТ навчання, входять також нові засоби і методи керування системою освіти(введення баз даних учнів і вчителів, інформаційно-довідкові нормативні і методичні системи, телекомунікаційні системи між школами і установами освіти тощо).
Мета і завдання НІТ навчання. Основною метою НІТ навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Педагогічні завдання НІТ навчання:
Ø Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості;
Ø Побудова відкритої системи освіти, що забезпечує кожній дитині і дорослому власну траєкторію самоосвіти;
Ø Системна інтеграція предметних галузей знань;
Ø Розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій;
Ø Розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності;
Ø Формування інформаційної культури учнів;
Ø Реалізація соціального замовлення, обумовленого інформатизацією сучасного суспільства(підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки, підготовка користувача засобів НІТ).

Понятійний апарат.
Інформатика – це фундаментальна наукова дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також закономірності та методи її створення, збереження, пошуку, перетворення, передачі та використання в різних сферах людської діяльності.
НІТ – це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій.
Засоби нових інформаційних технологій (ЗНІТ) – це програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні засоби і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, обробки, передачі інформації.
Інформатизація освіти – це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки і використання сучасних НІТ, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання.
Засоби інформатизації освіти – це ЗНІТ разом з навчально-методичним, нормативно-технічним й організаційно-інструктивним матеріалом, що забезпечує їх педагогічно доцільне використання.
НІТ навчання – це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів навчання й у першу чергу ЕОМ.
Програмно-педагогічні засоби – сукупність комп’ютерних програм навчального призначення.
Дистанційне навчання – процес взаємодії викладача й учня за допомогою комп’ютерних комунікацій.
Комп’ютерні комунікації(комп’ютерні мережі) – засоби зв’язку для передачі інформації між комп’ютерами.
Мультимедіа – поєднання спеціальних апаратних засобів і програмного забезпечення, що дозволяє на якісно новому рівні сприймати, переробляти і надавати різноманітну інформацію: текстову, графічну, звукову, анімаційну, телевізійну тощо.
Текстовий редактор – комп’ютерна програма, призначена для роботи з текстом. Дозволяє вводити, зберігати, редагувати, друкувати у зручному вигляді текстову інформацію.
Графічний редактор  комп’ютерна програма, призначена для створення малюнків або мультиплікаційних кадрів.
Електронна таблиця - комп’ютерна програма, що дозволяє вводити й обробляти дані у табличній формі.
База даних – структурована певним чином сукупність даних, що зберігається в пам’яті комп’ютера.
Система керування базами даних - комп’ютерна програма, що дозволяє обробляти база даних.
Діалогова навчальна програма - комп’ютерна програма, що імітує діалог учителя та учня.
Експертна система - комп’ютерна програма, що моделює діяльність людини-експерта в певній предметній галузі, фахівця з розв’язання задач із неповними вихідними даними або вірогідними результатами розв’язку.
Імітаційно-моделювальна програма – навчальна комп’ютерна програма, що дозволяє спостерігати і моделювати на екрані комп’ютера деяке явище або процес.
 22.Конфігурування комп'ютерних систем
Вимоги до обладнання
Окрема операційна система зазвичай може виконуватись на обмеженому переліку обладнання, яке забезпечує потрібні їй механізми. Сучасні універсальні (і не тільки) операційні системи зазвичай вимагають апаратної підтримки наступних механізмів:
підтримка сторінкового поділу оперативної пам'яті з можливістю апаратного захисту сторінок від модифікації даних окремими задачами (процесами);
підтримка захищеного режиму виконання процесора (режиму ядра ОС), який передбачає можливість виконання операцій процесора по управлінню обладнанням системи, при цьому спроба виконати подібну операцію в прикладній програмі блокується апаратно.
Встановлення операційної системи
Процес інсталяції всіх програм по своїй суті дуже схожий. На практиці, для початку встановлення достатньо здійснити подвійний клік лівою кнопкою мишки по файлу-інсталятору, який, як правило, має назву setup, install або ж комбінацію цих слів з назвою програми. Далі треба відповідати на запитання інсталятора та натискати кнопки продовження. В процесі інсталяції користувачу задаються питання щодо місця встановлення програми (шлях встановлення), необхідності додавання ярлика програми на робочий стіл та ін. За замовчуванням, програми встановлюються в папку ProgramFiles, яка знаходиться на системному локальному диску. Змінювати шлях встановлення не варто. Однак, це не стосується комп’ютерних ігор, які здебільшого встановлюють на інший локальний диск (будь-який на вибір користувача).
    Правильність роботи певних програм може залежати від наявності в системі інших програм. Так, нові комп’ютерні ігри потребують «свіжої» версії DirectX (ссилка), певні програми можуть залежати від наявності на комп’ютері NET Framework та ін. В процесі установки інсталятор перевіряє наявність необхідних компонентів та у разі їх відсутності інформує користувача. В такому випадку, потрібно зупинити процес установки, інсталювати спочатку потрібні компоненти і вже після цього встановлювати саму програму.
    Після завершення інсталяції деякі програми потребують перезавантаження комп’ютера.
    Встановлену програму можна запустити, пройшовши в меню «Пуск» (див. у лівому нижньому куті екрану) в розділ «Программы» і вибравши її у списку.

    Деінсталяція (видалення) програм також потребує правильності дій та певної їх послідовності. Якщо просто видалити папку з програмою з жорсткого диску, це не гарантуватиме її повної деінсталяції. Про програму залишаться певні записи в реєстрі операційної системи та інших місцях. Тому видаляти програми необхідно через спеціальний менеджер. Для його запуску треба пройти в панель управління («Пуск» - «Настройка») і здійснити подвійний клік по файлу «Установка и удаление программ». В цьому менеджері відображається список всіх програм, встановлених на комп’ютері. Для видалення необхідно виділити програму і натиснути кнопку "Удалить".

     Якщо коротко, то все. Інформації, викладеної вище, недосвідченим користувачам буде досить для встановлення та видалення програм. Головне, спробувати зробити це хоча б раз самостійно.
Chipset
Чіпсе́т, -у (англ. chipset, буквально набір чіпів) — це набір мікросхем у складі персонального комп'ютера, що керують його центральним процесором, оперативною пам'яттю і постійним запам'ятовуючим пристроєм, кеш-пам'яттю, системними шинами й інтерфейсами передачі даних, а також низкою периферійних пристроїв. Розміщується на материнській платі персонального комп'ютера.
Чіпсет конструктивно прив'язаний до типу процесора; він зазвичай, складається з декількох спеціалізованих інтегральних мікросхем. До появи чіпсетів їх функції виконували набори мікросхем, що складалися з багатьох контролерів середнього ступеня інтеграції. Використання чіпсету дозволяє спростити конструкцію і зменшити вартість материнських плат
Чіпсет материнської плати визначає всі основні характеристики настільних комп'ютерів: від списку сумісних процесорів і типів пам'яті до кількості USB-інтерфейсів.

Чіпсет складається з 2-х основних мікросхем:
MCH — контролер-концентратор пам'яті — Північний міст (Northbridge) — забезпечує взаємодію ЦП з пам'яттю і відеоадаптером. У нових чіпсетах часто є інтегрована відеопідсистема.
ICH — контролер-концентратор вводу-виводу — Південний міст (Southbridge) — забезпечує взаємодію між ЦП і порівняно повільною периферією: жорстким диском, слотами PCI, USB тощо.

Також іноді до чіпсетів відносять мікросхему Super I/O, яка підмикається до південного моста і відповідає за низькошвидкісні порти RS-232, LPT, PS/2.

На сайті фірми Intel приведені блок-схеми всіх її чіпсетів і їх докладний опис [2][3].

В даний час основними виробниками чіпсетів для настільних комп'ютерів є фірми Intel, nVidia, AMD (яка придбала фірму ATi і зараз випускає чіпсети під своїм ім'ям), VIA, SiS, Broadcom Broadcom, ServerWorks, Uli.
[ред.]
Intel

Фірма «Intel» випускає чіпсети тільки для власних процесорів.

P67 — підтримує процесори Core i3, i5, i7 з ядрами «Sandy Bridge». Цей чіпсет не дозволяє використовувати вбудовану в процесор графічну систему, проте дає великі можливості для розгону і збірки конфігурацій з декількома відеокартами.

H67 — підтримує процесори Core i3, i5, i7 з ядрами «Sandy Bridge». Цей чіпсет дає можливість використовувати вбудоване в процесор відеоядро (таким чином, комп'ютер зможе виводити зображення без окремої відеокарти), але можливості розгону і встановлення декількох відеокарт в системах на H67 вкрай обмежені або взагалі відсутні.

Z68 — підтримує процесори Core i3, i5, i7 з ядрами «Sandy Bridge». Цей чіпсет уможливлює:
використовувати вбудоване в процесор графічне ядро;
динамічно перемикатися з графічного ядра на дискретну відеокарту;
реалізована нова фірмова технологія пришвидшення роботи жорстких дисків за рахунок роботи в парі з твердотільним диском Intel Smart Response.
материнські плати на цьому чіпсеті мають досить високий розгінний потенціал.
[ред.]
AMD

Для процесорів фірми AMD найбільш поширеними є чіпсети «nVidia» (що випускаються, як правило, під торговою маркою «nForce»). Хоч і чіпсети AMD також набирають популярність.
[ред.]
VIA

Чіпсети фірм VIA і SIS популярні в основному в секторі low end, а також в офісних системах, оскільки вбудована графіка у них за 3D можливостями значно поступається nVidia і AMD. SIS найчастіше випускає чіпсети для процесорів Intel, а VIA для AMD. До виходу на ринок чіпсетів фірми nVidia, VIA, з такими продуктами як KT133, KT266 і KT400 була лідером з виробництва чіпсетів для процесорів AMD.
 На системній платі монтується чипсет, це мікросхеми, які забезпечують і контролюють логіку функціонування плати, на платі також розташовуються роз'єми для підключення центрального процесора, графічної плати, звукової плати, жорсткий дисків, оперативної пам'яті та інші роз'єми.

Всі основні електронні схеми комп'ютера і необхідні додаткові пристрої включаються в системну плату, або підключаються до неї за допомогою слотів розширення. Найважливішою частиною системної плати є чипсет, який складається, як правило, з двох частин — північного моста (Northbridge) і південного моста (Southbridge). Зазвичай північний і південний міст розташовані на окремих мікросхемах. Саме північний і південний мости визначають, в значній мірі, особливості системної плати і те, які пристрої можуть підключатися до неї.

Сучасна системна плата ПК, як правило, включає чипсет, що здійснює взаємодію центрального процесора з ОЗП і основною оперативною пам'яттю, з портами вводу/виводу, із слотами розширення PCI Express, PCI, а також, зазвичай, з USB, SATA і IDE/ATA. Більшість пристроїв, які можуть приєднуватися до системної плати, роблять це за допомогою одного або декількох слотів розширення або сокетів, а деякі сучасні системні плати підтримують бездротові пристрої, що використовують протоколи IrDA, Bluetooth, або 802.11 (Wi-Fi). На сайті фірми Intel приведений докладний опис її системних плат, див. наприклад http://www.intel.com/cd/products/services/emea/rus/motherboards/321879.htm.

На системній платі містяться змонтовані:
слоти DIMM для установки модулів пам'яті типу SDRAM, DDR, DDR2.. (різні для кожного типу пам'яті). Найчастіше їх 3-4, хоча на компактних платах можна зустріти тільки 1 або 2 таких слоти;
спеціалізований рознім типу AGP або PCI-Express для установки відеокарти. Втім, останнім часом, з поголовним переходом на відеоінтерфейс останнього типу, часто-густо зустрічаються плати з двома, а то і з трьома відеорознімами. Також зустрічаються і системні плати (з найдешевших) без відеорознімів взагалі — їхні чипсети мають вбудоване графічне ядро, і зовнішня графічна карта для них необов'язкова;
поруч із слотами для відеокарт зазвичай знаходяться слоти для підключення додаткових карт розширення стандартів PCI або PCI-Express х1 (раніше зустрічалися ще і слоти ISA, але зараз такі плати — музейна рідкість);
інтерфейси (IDE і/або сучасніший Serial ATA) для підключення дискових накопичувачів — твердих дисків і оптичних приводів. Також там досі знаходиться рознім для floppy-дисковода (3,5" дискети), хоча все йде до того, що від нього незабаром остаточно відмовляться. Всі дискові накопичувачі підключаються до системної плати за допомогою спеціальних кабелів, які в розмовній мові називають «шлейфами»;
недалеко від процесора розташовуються розніми для підключення живлення (частіше всього два типи — 24-контактний ATX і 4-контактний ATX12V для додаткової лінії +12 V) і дво-, три- або чотирифазний модуль регулювання напруги VRM (Voltage Regulation Module), що складається з силових транзисторів, дроселів і конденсаторів. Цей модуль перетворює, стабілізує і фільтрує напругу, що подається від блоку живлення;
задню частину системної плати займає панель з рознімами для підключення додаткових зовнішніх пристроїв — монітора, клавіатури і миші, мережних-, аудіо- і USB-пристроїв тощо;
окрім перелічених слотів і рознімів, на будь-якій системній платі є велика кількість допоміжних джамперів (перемичок) і рознімів: це можуть бути і контакти для підключення системного динаміка, кнопок і індикаторів на передній панелі корпусу, і розніми для підключення вентиляторів, і контактні колодки для підключення додаткових аудіорознімів і рознімів USB і FireWire.

На кожній системній платі в обов'язковому порядку є спеціальна мікросхема пам'яті, найчастіше встановлена в спеціальну панельку; втім, окремі виробники, з метою економії впаюють її в плату. Мікросхема містить прошивку BIOS та батарею, яка забезпечує живлення при зникненні зовнішньої напруги. Таким чином, за допомогою всіх цих слотів і рознімів, а також додаткових контролерів, системна плата об'єднує всі пристрої, що входять до складу комп'ютера, в єдину систему.
Mouse & keyboard
BIOS
BIOS (скорочення від Basic Input/Output System — базова система
введення/виведення) — це вмонтоване в комп'ютер програмне забезпечення,
яке йому доступне без звертання до диска. Це набір програм перевірки й
обслуговування апаратури комп'ютера, зокрема необхідних для управління
клавіатурою, відео-картою, дисками, портами й іншими пристроями.

BIOS одержує управління при вмиканні (так званому «холодному»
завантаженні) й скиданні («гарячому» завантаженні) системної плати,
тестує саму плату й основні блоки комп'ютера — відеоадаптер, клавіатуру,
контролери дисків і портів введення/виведення, налаштовує чіпсет і
передає управління завантажникові операційної системи.

При роботі під DOS і Windows 9x BIOS також керує основними пристроями,
тобто виступає посередником між операційною системою й апаратурою
комп'ютера. При роботі під Windows NT/2000/XP, різновидами UNIX, OS/2 й
іншими альтернативними ОС BIOS практично не використовується, виконуючи
лише 1 початкову перевірку й настроювання.



BIOS (англ. Basic Input/Output System — базова система введення/виведення) — є набором спеціальних підпрограм, які використовуються комп'ютерами архітектури x86 для ініціалізації компонентів персональної платформи, необхідних для її первинного завантаження та подальшої роботи. Такими є процесор, системна логіка (чипсет), оперативна пам'ять, клавіатура, відеокарта та інші.
Фактично, це — перше програмне забезпечення, що виконується процесором. Оскільки на початковому етапі завантаження комп'ютера зовнішні пристрої недоступні, BIOS, в загальному випадку, зберігається незалежним від живлення персональної платформи чином — в NVRAM-пам'яті (від англ. Non Volatile, — не тимчасова). Для цього, як правило, використовується одна або декілька спеціальних мікросхем — пристроїв постійного зберігання даних, які розташовані на системній платі.
На застарілих платформах BIOS зберігався рівними частинами на двох мікросхемах: на одній — дані парних адрес (Even BIOS), на іншій — з непарних адрес (Odd BIOS).
Пристрої для зберігання BIOS
Як зазначено вище, BIOS або його частина зберігаються незалежним від живлення персональної платформи чином. Для цього на різних етапах еволюції персонального комп'ютера використовувались всі можливі засоби NVRAM: магнітні носії різних ґатунків та пристрої постійного зберігання — ROM. На сучасних платформах зазвичай використовуються тільки мікросхеми, дані в яких зберігаються і після вимкнення живлення. З їх числа:
EPROM (від англ. Erasable Programmable Read Only Memory) — мікросхема постійної пам'яті, вміст якої стирається за допомогою ультрафіолетового опромінення.
EEPROM (від англ. Electrically Erasable Programmable Read Only Memory) — мікросхема постійної пам'яті, що стирається за допомогою спеціального електричного сигналу.
Flash ROM — спеціальний різновид EEPROM, який може бути перезаписаний просто в комп'ютері без додаткових пристроїв на зразок програматора.
Принцип роботи BIOS
[ред.]
Старт BIOS
Одразу після подачі живлення центральний процесор комп'ютера починає виконувати програму BIOS, яка міститься у відповідній мікросхемі. Власне, ця стадія стосується лише завантажувальної частини BIOS, яка називається Boot-блок. Програма завантажувального блоку обчислює контрольні суми BIOS й виходячи з цього приймає рішення про доцільність подальшої роботи у звичайному режимі. Позаяк у випадку невідповідності контрольних сум приймається рішення про пошкодження програмного коду BIOS.
[ред.]
Відновлення BIOS
При негараздах BIOS, що можуть виникнути в результаті яких-небудь дій користувача або збою апаратури, управління передається спеціальній процедурі, на яку покладено функцію відновлення — Crisis Recovery. Ця процедура покликана в аварійному порядку прочитати з дискети, інколи навіть з жорсткого диска, файл BIOS, а потім записати його в мікросхему замість пошкодженого коду, тим самим відновивши стан персональної платформи до нормального.
[ред.]
Початкова стадія
На цьому етапі виконується початкове тестування всіх вузлів та компонентів комп'ютера, яке називається POST (Power-On Self Test — самотестування після подачі живлення). Окрім цього, метою процедури POST є робота з програмними ресурсами персональної платформи: обчислення обсягу оперативної пам'яті, пошук та ініціалізація відео системи, послідовних та паралельних портів, накопичувачів на гнучких та жорстких дисках, додаткових пристроїв, що підключені до PCI та USB шин абощо.
Етапи ініціалізації та перевірки працездатності відстежуються засобами діагностики BIOS. Для цього процедури POST при переході від одного до іншого пристрою щоразу посилають у діагностичний порт (Manufacturing Test Port) спеціальні сигнали, що називаються POST-кодами. Деякі з них дублюються відповідними звуковими сигналами. В разі, коли виникають помилки, завантаження комп'ютера припиняється до усунення несправності. Про характер несправності можна зробити висновки, судячи з останнього POST-коду або звукового сигналу.
В своїй роботі процедури POST керуються налаштуванням BIOS, читаючи їх із CMOS-пам'яті[2] — особливого різновиду пам'яті, призначеного для зберігання апаратної конфігурації комп'ютера. Крім того, тут же знаходяться всі налаштування BIOS, які може змінювати користувач — характеристики оперативної пам'яті (таймінги), частота роботи процесора, параметри жорсткого диска і ін.
STANDARD CMOS SETUP.

Стандартні предустановки CMOS:
Date (mn / date / year) - для зміни дати в системному годиннику.
Time (hour / min / sec) - для зміни часу в системних годинах.
Hard disk C: (Жорсткий Диск C :) - Номер вашого первинного (головного) жорсткого диска.
Cyln - Число циліндрів на вашому жорсткому диску.
Head - число головок. Wpcom - предкомпенсація при запису.
Lzone - адреса зони паркування головок.
Sect - Число секторів на доріжку.
Size - обсяг диска. Автоматично обчислюється згідно числу циліндрів, головок і секторів. Виражається в мегабайтах.
Floppy drive A (дисковод для дискет A) - встановлюється тип дисковода для дискет, який буде використовуватися в якості приводу A.
Floppy drive B (тип дисковода B) - аналогічно попередньому.
Primary display (Первинний дисплей) - Тип стандарту відображення, який ви використовуєте.
Keyboard (Клавіатура): Installed-встановлена. Якщо змінити на "not installed", ця опція вкаже BIOS на скасування перевірки клавіатури під час стартового тесту, що дозволяє перезапускати PC з відключеною клавіатурою (файл-сервери і т.п.) без видачі повідомлення про помилку тесту клавіатури.

23.Технологія опрацювання текстових даних
Текстові редактори (ТР) – програми для підготовки текстових документів. ТР знайшли широке застосування практично у всіх сферах людської діяльності: в діловодстві, редакційно-видавничій діяльності, в побуті та ін.
У тих випадках, коли має значення не тільки зміст тексту, а і його зовнішній вигляд, використовують більш складні текстові редактори, які називають текстовими процесорами
Отже, запишемо знову:
Текстові процесори (ТП) – могутні текстові редактори, що володіють розширеними можливостями по обробці текстових документів.
Майже всі текстові процесори можуть виконувати такі основні функції:
Основні функції текстових процесорів
•    Введення тексту.
•    Редагування тексту (видалення, копіювання, перенесення).
•    Форматування документа (зміна параметрів сторінки, шрифтів, абзаців і т.п)..
•    Обробка декількох документів одночасно.
•    Автоматично роздруковувати номери сторінок у верхній чи нижній часитині кожної сторінки.
•    Формувати та роздруковувати верхній і нижній колонтитули (Колонтитул – спеціальний чи допоміжний текст у верхній чи нижній частині кожної сторінки).
•    Використання графіки (малюнків, діаграм, формул).
•    Зручна робота з таблицями.
•    Перевірка правопису (для різних мов).
•    Попередній перегляд і друк.
•    Макроси (для спрощення роботи).
•    Імпорт даних з інших програм.
•    Збереження документів на диску.
Документ може буди записаний у різних форматах. Основними є:
doc – стандартний формат офісного текстового документа, призначається за
умовчанням;
rtf – формат, що використовується для сумісності між різними версіями
текстових процесорів;
txt – текстовий формат, містить текст у ASCII-кодах, використовується
для сумісності з ОС MSDOS;
dot – формат шаблону документа; шаблон - це також документ, на який
встановлений захист і який використовується як зразок для створення
інших документів;
htm – формат web-документа.
Популярні текстові редактори
Professional Notepad [1] — Текстовий редактор для заміни стандартного блокнота. Забезпечує підсвічування синтаксису PHP, HTML, CSS, JavaScript, Perl й ін. Необмежений розмір тексту.
GridinSoft Notepad [2] — текстовий редактор з перевіркою орфографії на 7 мовах.
GEdit — основний текстовий редактор середовища Gnome.
BDV Notepad [3]. — Замінник блокнота для Windows, містить додаткові функції для редагування тексту, безкоштовний.
EditPlus [4] — текстовий редактор для Windows, призначений для програмування й веб-розробки.
Emacs [5]. Відкрита програма. — Має потужний і дуже гнучкий настроюваний інтерфейс, що, підтримує макроси. Про Emacs також є Вікі — [6].
EmEditor — платний редактор для Windows-систем. Забезпечує підсвічування тексту для різних форматів, модулів, однак інтерфейс вимагає вивчення.
JEdit [7]. Відкрита програма. — крос-платформний редактор, написаний мовою Java.
Kate [8]. Відкрита програма. — Потужний розширюваний текстовий редактор з підсвічуванням синтаксису для маси мов програмування й розмітки (модулі підсвічування можна автоматично обновляти по мережі). Гнучкий настроюваний интерфейс, що. Входить до складу KDE.
Notepad — входить до складу Windows.
SciTE [9]. Відкрита програма. Редактор з підсвічуванням синтаксису для багатьох мов програмування, фолдінгом. Широкі можливості настроювання й автоматизації.
Notepad++ GPL, заснований на тім же рушії, що й SciTE. Має подібні можливості й зручний інтерфейс.
Vim [10]. Відкрита програма. Розділяє процес редагування на режим уведення й командний. Дає необмежені можливості настроювання й автоматизації.
GNU nano [11] — Редактор для командного рядка.
PSPad [12] — Текстовий редактор з підсвічуванням синтаксису, підтримкою скриптів й інструментами для роботи з HTML-кодом.
TEA [13] — Редактор із сотнями функцій обробки тексту й розмітки в HTML, XHTML, LaTeX, Docbook, Wikipedia.
Текстові процесори
AbiWord
Corel WordPerfect
KWord
Microsoft Word
OpenOffice.org Writer
Оптичне розпізнавання тексту (англ. optical character recognition, OCR) — це механічне або електронне переведення зображень рукописного, машинописного або друкованого тексту в послідовність кодів, що використовуються для представлення в текстовому редакторі.
Точне розпізнавання латинських символів у друкованому тексті в зараз можливе тільки, якщо доступні чіткі зображення, такі як друковані документи. Точність при такій постановці задачі перевищує 99 %, абсолютна точність може бути досягнута тільки шляхом наступного редагування людиною. Проблеми розпізнавання рукописного «друкованого» тексту й стандартного рукописного тексту, а також друкованих текстів інших форматів (особливо з дуже великою кількістю символів) зараз є предметом активних досліджень.

Точність роботи методів може бути вимірювана декількома способами, і тому може сильно варіюватися. Приміром, якщо зустрічається спеціалізоване слово, відсутнє в словниках відповідного програмного забезпечення, при пошуку неіснуючих слів, помилка може збільшитися.
ExperVision TypeReader & RTK               Комерційна [Джерело?]           Windows, Mac OS X, Unix, Linux, OS/2 Отримувала високі оцінки на початку 1990-х.
ABBYY FineReader         комерційна власницька            Windows; Linux, Mac OS (не для кінцевого споживача)            Для роботи з різними мовами потрібна підтримка відповідної мови.
OnlineOCR.ru   комерційна      інтерфейс: Браузер      Online OCR сервіс дозволяє розпізнати багатомовний текст зі сканованого документа або фотографії. Конвертує результат у формати, що редагуються (PDF, DOC, XLS, TXT, HTML)
NewOCR.com   комерційна      інтерфейс: Браузер      Online OCR сервіс дозволяє розпізнати багатомовний текст зі сканованого документа або фотографії. Підтримує 29 мов (болгарську, каталонську, чеську, датську, голландську, англійську, фінську, французьку, німецьку, грецьку, угорську, індонезійську, італійську, латиську, литовську, норвезьку, польську, португальську, румунську, російську, сербську, словацьку, словенську, іспанську, шведську, тагальську, турецьку, українську, в'єтнамську) і розпізнає текст, відформатований у декілька колонок.
COCR2  Безкоштовна   Windows 9X, ME, 2000, XP         Програма для розпізнавання спрощених і традиційних китайських ієрогліфів. Основне обмеження програми: для кожного ієрогліфа користувач повинен сам вибирати варіант його розпізнавання за допомогою миші або клавіатури. Але кількість розпізнаваних ієрогліфів досить велика — більше 10000.



24.Технологія опрацювання графічних даних
Комп’ютерна гра́фіка
Компютерна гра́фіка  це графіка, тобто двовимірні зображення, які створюються, перетворюються, оцифровуються, обробляються і відображаються засобами обчислювальної техніки, включаючи апаратні і програмні засоби.
В залежності від способу формування зображень, комп'ютерну графіку можна поділити на:
растрову;
векторну;
фрактальну;
тривимірну.
За способами представлення кольорів комп'ютерна графіка поділяється на:
 чорно-білу;
кольорову.
За спеціалізацією в різних галузях комп'ютерна графіка є:
 інженерною;
науковою;
web-графікою;
комп'ютерною поліграфією.
Ра́строва гра́фіка (англ. Raster graphics) — графіка, представлена у машинній пам'яті у вигляді растру. Обробка растрової графіки здійснюється растровими графічними редакторами.
Растрова графіка застосовується у випадках, коли графічний об'єкт представлено у вигляді комбінації точок (пікселів), яким притаманні свій колір та яскравість і які певним чином розташовані у координатній сітці. Такий підхід є ефективним у разі, коли графічне зображення має багато напівтонів і інформація про колір важливіша за інформацію про форму (фотографії та поліграфічні зображення). При редагуванні растрових об'єктів, користувач змінює колір точок, а не форми ліній. Растрова графіка залежить від оптичної роздільності, оскільки її об'єкти описуються точками у координатній сітці певного розміру. Роздільність вказує кількість точок на одиницю довжини.
Потрібно розрізняти:
роздільність оригінала;
роздільність екранного зображення;
роздільність друкованого зображення.

Роздільність оригінала. Вимірюється у точках на дюйм (dpi  dots per inch) і залежить від вимог до якості зображення та розміру файлу, способу оцифрування або методу створення готового зображення, вибраного формату файлу та інших параметрів. Зрештою, чим вище вимоги до якості, тим більша має бути роздільність.

Роздільність екранного зображення. Для екранного зображення, елементарну точку растра називають пікселом. Розмір піксела коливається в залежності від вибраної екранної роздільності, роздільності оригіналу й масштабу відображення. Монітори можуть забезпечити роздільність 640х480, 800х600, 1024х768, 1600х1200 і вище. Відстань між сусідніми точками люмінофора в якісному моніторі складає 0,22-0,25 мм. Для екранного зображення достатньо роздільності 72 dpi.

Роздільність друкованого зображення. Розмір точки растрового зображення залежить від застосованого методу та параметрів растрування оригіналу. При раструванні на оригінал накладається сітка ліній, комірки якої утворюють елемент растра. Частота сітки растра вимірюється числом ліній на дюйм (lpi  lines per inch) і називається лінєатурою.
Прикладні програми растрової графіки призначені для створення книжкових та журнальних ілюстрацій, обробки оцифрованих фотографій, слайдів, відеокадрів, кадрів мультиплікаційних фільмів. Найпопулярнішими прикладними програмами є продукти фірм
Adobe — PhotoShop, Corel — PhotoPaint, Macromedia — FireWorks, Fractal Design — Painter, стандартний додаток у Windows — PaintBrush.
Ве́кторна гра́фіка (також геометричне моделювання або об’єктно-орієнтована графіка) створення зображення з сукупності геометричних примітивів - (точок, ліній, кривих, полігонів), тобто об’єктів, які можна описати математичним рівнянням. На відміну від растрової графіки, яка подає зображення як набір пікселів (точок).
Людське око працює як растрова картинка: Воно захоплює зображення хаотичних фотонів нервовими рецепторами, як растрове зображення. Але мозок — відповідно до поширенного тлумачення— зберігає його як векторне зображення. Мабуть, тому, що — як і в комп'ютері — його легше зберігати. Це пояснює чому люди можуть розпізнавати прості малюнки як мультфільми тільки з контурами тому, що це дуже подібно до того як працює людський мозок. Це також використовується як пояснення того факту що логотипи та знаки(символи) з простими та геометричними формами більш легко запам'ятовуються та впізнаються.
Лінія — це елементарний об'єкт векторної графіки. Все, що є у векторній ілюстрації, складається з ліній. Найпростіші об'єкти об'єднуються в більш складні, наприклад, об'єкт чотирикутник можна розглядати як чотири взаємопов'язані лінії, а об'єкт куб як дванадцять взаємопов'язаних ліній, або як шість чотирикутників. Через такий підхід векторну графіку часто називають об'єктно-орієнтованою графікою.

Як усі об'єкти, лінії мають властивості. До цих властивостей відносяться: форма лінії, її товщина, колір, характер лінії (суцільна, пунктирна тощо). Замкнуті лінії мають властивість заповнення. Внутрішня область замкнутого контуру може бути заповнена кольором, текстурою, картою (заготовлені растрові зображення).
Програми векторної графіки
[ред.]
Комерційні
Adobe Illustrator
Corel Draw
Macromedia Freehand
Англійська компанія Xara Limited відкрила вихідні тексти своєї комерційної програми Xara Xtreame організувавши проект Xara LX який має за мету перенести свою програму на інші апаратні та операційні платформи.
[ред.]
Програми з відкритим програмним кодом
Xara Xtreame
Inkscape
Sodipodi
MetaPost
OpenOffice.org Draw
Фрактальна графіка
Фрактал - це об’єкт, окремі елементи якого успадковують якості батьківських структур. Найвідомішими фрактальними об’єктами є дерева: від кожної гілки відходять меньші, схожі на неї, від них - ще меньші тощо. За окремою гілкою математичними методами можна відслідкувати властивості всього дерева. Фрактальні властивості мають такі природні об’єкти як сніжинка, що при збільшенні виявляється фракталом; за фрактальними алгоритмами ростуть крістали та рослини.
Найпростішим фрактальним об'єктом є фрактальний трикутник. Побудуйте звичайний рівносторонній трикутник зі стороною а. Розділіть кожну із сторін на 3 відрізки. На середньому відрізку сторони побудуйте рівносторонній трикутник зі стороною, рівною 1/3 сторони початкового трикутника. І так далі. З отриманими трикутниками повторіть ті ж операції. Трикутники наступних поколінь наслідують властивості своїх батьківських структур. Так народжується фрактальна фігура. Процес наслідування можна продовжувати до нескінченності.
 Поява нових елементів меньшого розміру відбувається за простим алгоритмом. Очевидно, що описати подібні об’єкти можна всього лише декількома математичними рівняннями!
Подивимося, як будується найпростіший фрактал - «фрактальный трикутник» (його ще називають «сніжинка Коха»):
Програмні засоби
Серед програмних засобів можна виділити продукти фірми Golden SoftWare:
Surfer - створення тривимірних поверхонь;
Grapher - створення двовимірних графіків;
Map Viewer - побудова кольорових карт.

Surfer дозволяє обробити та візуалізувати двовимірні набори даних, що описані функцією z=f (x,y). Можна побудувати цифрову модель поверхні, застосувати допоміжні операції і візуалізувати результат.

Grapher призначений для обробки та виводу графіків, що описані функціями y=f(x). Не має обмежень по числу графіків на одному малюнку або числу кривих в одному графіку і дозволяє розмістити декілька осей з різними масштабами та одиницями виміру.

Map Viewer дозволяє вводити та корегувати карти - змінювати масштаб, перетворювати координати, обробляти й виводити у графічному вигляді числову інформацію, пов'язану з картами.

Пакет Iris Explorer (фірма Graphics) призначена для створення моделей погодних умов та океану. 

Пакет Earth Watch (фірма Earth Watch) призначений для моделювання та демонстрації тривимірного зображення метеоумов над Землею, будувати топологічні поверхні по космічних знімках і прогнозувати погоду на тиждень вперед.

Модуль Chart у стандартному пакеті MS Office дозволяє легко й наочно створити графіки на основі даних, що знаходяться у таблиці. Користувач може перетворити графіки у любу з 5 основних форм графіків:
 - гістограма;
 - лінії;
 - площі;
 - в полярних координатах;
 - поверхні.
Ко́лірна модель — це модель конкретизованої класифікації гами світлових кольорів сприйнятних для людини, котра дає можливість класифікувати конкретний колір для подальшої можливості його відтворення.
Основні колірні моделі
RGB (скорочено від англ. Red, Green, Blue — червоний, зелений, синій) — адитивна колірна модель, що описує спосіб синтезу кольору, за якого червоне, зелене та синє світло накладаються разом, змішуючись у різноманітні кольори
 CMYK (Cyan, Magenta, Yellow, Key color) — субтрактивна колірна модель, використовується у поліграфії, перш за все при багатофарбовому (повноколірному) друці. Вона застосовується у друкарських машинах і кольорових принтерах.
Українською перші три кольори називають так: блакитний, пурпуровий, жовтий; але професіонали мають на увазі ціан, маджента і жовтий (про значення K див. далі). Ці кольори візуально не ідентичні із загальноприйнятими назвами кольорів. Так, маджента — це лише один з пурпурових відтінків; жовтий і блакитний — абсолютно певні відтінки, а не цілі діапазони, як у веселці.
Lab - система задання кольорів, що використовує як параметри світлосилу, відношення зеленого до червоного та відношення синього до жовтого. Ці три параметри утворюють тривимірний простір, точки якого відповідають певним кольорам.
Колірна модель L*a*b розроблялась як апаратно-незалежна, тобто вона задає кольори без врахування особливостей відтворення кольорів. Має три параметри для опису кольору: світлосилою L (англ. Lightness) і двома хроматичними параметрами. Перший (умовно позначений латинською буквою a) вказує на співвідношення зеленої і червоної складової кольору, другий (позначений буквою b) — співвідношення синьої і жовтої складової.
HSB — колірна модель, що використовується тільки для оформлення векторних і текстових об'єктів документа. Описує кольоровий простір, заснований на трьох характеристиках кольору: кольоровому тоні (Hue), насиченості (Saturation) і яскравості (Brightness).

Растрові формати
APNG
BMP (Bitmap) — bitmap-формат операційної системи Windows, який запам'ятовує одно і багатокольорові (RGB) ілюстрації у формі Pixel. BMP-формат використовується в офісах і бюро, а також для відображення інформації на переглядових екранах
ECW
DRG
GIF
HDP
ICO (Windows Icon)
ILBM
JPEG
JPEG 2000
MNG
PCX
PNG (Portable Network Graphics) — растровий формат збереження графічної інформації, що використовує стиснення без втрат. PNG був створений для заміни формату GIF, графічним форматом, який не потребує ліцензії для використання. Зазвичай файли формату PNG мають розширення .png і використовують позначення MIME-типу image/png.
Формат PSD — стандартний формат пакету Adobe Photoshop і відрізняється від більшості звичайних растрових форматів можливістю зберігання шарів (layers). Формат підтримує альфаканали, шари, контури, прозорість, векторні написи тощо
Прекрасно підійде для перенесення або зберігання зображень, що містять специфічні, властиві тільки Adobe Photoshop, елементи. Головний недолік — апаратно залежимий.
TGA
TIFF (англ. Tag Image File Format або Tagged Image File Format) — графічний формат, розроблений компанією Aldus (сучасна Adobe) у 1987 році, як один з базових універсальних форматів представлення високоякісних зображень, які використовуються у поліграфічній галузі
WMP
XPM
Основні характеристики растрового зображення - розмір та глибина кольору.
Розмір зображення в пікселях - це кількість рядків і стовпців матриці, що використовуються для зберігання зображення.
Розмір цифрового зображення можна довільно змінювати, змінюючи фізичний розмір картинки при друку, при цьому розмір матриці пікселів буде залишатися незмінним.
Глибина кольору - це характеристика, яка визначає якість відтворення кольору, кількість відтінків, які можуть відображати елементи матриці пікселів.
Кожен елемент масиву даних (матриці) являє собою число в двійковій системі числення. Його розмірність визначається в бітах. Глибина кольору - це кількість біт на піксель зображення. Зображення з глибиною кольору 16 біт / піксель може відтворювати 65535 кольорів, а 24 біт / піксель дозволяють отримати вже 16777215 відтінків, що цілком достатньо для поліграфічного виробництва.
За допомогою одного байта (8 біт) можна задати 256 кольорів (як правило чорно-білих). При цьому 0 вважають абсолютно чорним, а 255 абсолютно білим.


25.Технологія опрацювання числових даних
Електронна таблиця – це змодельована програмою двовимірна таблиця, яка складається із рядків та стовпців. Основним призначенням електронної таблиці є введення даних до комірок та обробка їх за формулами.
Електронна таблиця – це комп'ютерний еквівалент звичайної таблиці, що складається із рядків і граф, на перетині яких розташовуються клітки, в яких міститься числова інформація, формули і текст. Графам і рядкам можна давати назви. Екран монітору трактується як вікно, через яке можна розглядати таблицю цілком і частинами. Електронна таблиця – найбільш розповсюджена і потужна інформаційна технологія для професійної роботи з даними. Для керування електронною таблицею створені спеціальні програмні продукти – табличні процесори.
Табличний процесор – це комплекс взаємопов'язаних програм, призначений для обробки електронних таблиць.
Табличні процесори являють собою зручний засіб для проведення бухгалтерських і статистичних розрахунків. У кожному пакеті є сотні вбудованих математичних функцій і алгоритмів статистичної обробки даних. Крім того є потужні засоби зв'язку таблиць між собою, створення і редагування баз даних.


Огляд інтерфейсу табличного процессора
Після завантаження програми Excel у її вікні можна побачити вже знайомі елементи такі як рядок заголовку, кнопки керування вікном, рядок меню, панель інструментів, рядок стану.
Але у вікні програми присутні елементи, які властиві тільки програмі MS Excel:
Рядок формул – це панель у верхній частині вікна Excel, що використовується для введення і редагування вмісту комірки. Змістом комірки може бути як постійне значення (число, текст) так і формула.
Поле імені – це текстове поле, у якому відображається ім’я виділеної комірки або елемент діаграми.
Робоча частина аркуша – це область, де відображаються дані електронної таблиці.
Вкладки аркушів – слугують для перемикання між аркушами робочої книги.
Робочий лист складається із рядків та стовпців, на перетині яких утворюється комірка. Також на робочому листі містяться рядки заголовків стовпців та комірок.
Комірка – це мінімальний елемент електронної таблиці. Вона має адресу, яка складається із імені стовпця й імені рядка на перетині яких вона розташована.
Назви стовпців складаються із літер латинського алфавіту. Назви рядків – із натуральних чисел. Один аркуш містить 256 стовпців та 65536 рядків.
Наприклад адреса комірки B2 показує, що комірка знаходиться на перетині стовпця з іменем B та рядка із іменем 2.
До комірки може вводитись різна інформація: текстова, числова (цілі числа, дроби, дані грошового формату, формату дати).
Виділена комірка називається активною або поточною. Коли комірка активізована, в полі імені відображається її адреса.
Чимало операцій в Excel можна виконувати не тільки над окремими комірками, а й над багатьма комірками. Це можуть бути операції копіювання та переміщення даних, форматування комірок, оброблення даних різних комірок за однією формулою.
Сукупність комірок електронної таблиці називається діапазоном.
На практиці найчастіше доводиться працювати із прямокутними діапазонами, але діапазони не обов’язково можуть бути прямокутними. Для того щоб виділити прямокутний діапазон необхідно клацнути лівою кнопкою миші по комірці яка буде знаходитись у верхньому лівому куті діапазону і не відпускаючи кнопку протягнути вказівник до комірки, яка буде правою нижньою коміркою
діапазону. Прямокутний діапазон комірок позначається записом адрес кутових комірок (лівої верхньої та правої нижньої), що розділені двокрапкою, наприклад (С2:F8, B16:AD24 і т.ін)
Функції табличних процесорів.
Створення і редагування ЕТ, оформлення та друк ЕТ;
Створення багатотабличних документів, об'єднаних формулами;
Побудова діаграм, їхня модифікація й розв'язання задач різними методами;
Робота з ЕТ як із базами даних (сортування, вибірка за запитом);
Створення підсумкових і зведених таблиць;
Розв'язання задач типу "Якщо" шляхом підбору параметрів;
Розв'язання оптимізаційних задач;
Статистичне опрацювання даних та інше.
Сфери застосування електронних таблиць
- економічні розрахунки
- інженерні задачі
- статистична обробка даних
- пошук оптимальних значень параметрів
- побудова графічних залежностей і діаграм
- однотипні розрахунки над більшими наборами даних
- моделювання складних фінансових ситуацій, бухгалтерські розрахунки
- обробка результатів експерименту
Спеціальні засоби дозволяють автоматично отримувати і роздруковувати налагоджувані звіти з використанням десятків різних типів таблиць, графіків, діаграм, додавати до них коментарі і графічні ілюстрації.
Табличні процесори мають вбудовану довідкову систему, що надає користувачу інформацію по конкретним командам меню та інші довідкові дані. Багатомірні таблиці дозволяють швидко робити вибірки у базі даних по будь-якому критерію.
Основні можливості: бази даних, діаграми, друк, макроси, розрахунки.
Об'єкти електронної таблиці
- рядки, пронумеровані арабськими цифрами
- комірка – первинний елемент таблиці, що містить дані, кожна комірка позначається адресою, яка складається з номеру рядка і імені стовпця
- стовпці, що йменуються латинськими літерами A, B, ... Z, AA, AB, ... AZ
Робоче поле електронної таблиці складається із рядків і стовпців.
Адреса комірки ще називається посиланням. Крім адреси, комірка може мати власне ім'я, яке може використовуватися у формулах. Поточна комірка позначена вказівником – прямокутником, що світиться.
Приклади функцій:
SUM (список) – статистична функція визначення суми всіх числових значень у списку, який може складатися з адрес комірок і блоків, а також числових значень.
AVERAGE (список) – статистична функція визначення середнього арифметичного значення всіх перерахованих у списку величин.
МАХ (список) – статистична функція, результатом якої є максимальне значення у вказаному списку.
IF (умова, істина, помилка) – логічна функція, що перевіряє на істинність задану логічну умову.

Характеристика найпоширеніших табличних процесорів

Найвідоміші табличні процесори - Microsoft Excel, Lotus 1—2—3, OpenOffice.org Calc, Kspread, Gnumeric, SuperCalc та ін.
Найпростішою програмою є Kspread.
Gnumeric включена у склад стільниці GNOME, надає користувачу можливість зручної роботи з кількома листами робочої книги і більший набір математичних і статистичних функцій.
Microsoft Excel 2000 – табличний процесор, програма для створення й обробки електронних таблиць. Microsoft Excel дозволяє працювати з таблицями в двох режимах:
- Звичайний – найбільш зручний для виконання більшості операцій.
- Розмітка сторінок – зручний для остаточного форматування таблиці перед друкуванням. Межі поміж сторінками у цьому режимі відображаються синіми пунктирними лініями. Межі таблиці – суцільною синьою лінією, пересуваючи яку можна змінювати розмір таблиці.
OpenOffice Calc табличний процесор, за допомогою якого можна виконувати: обчислення, підтримку виконання функцій простої бази даних, сортування даних, вставку динамічних діаграм, імпорт і експорт. OpenOffice.org Calc дозволяє імпортувати й експортувати документи MS Office і StarCalc. Крім цього, можливі імпорт і експорт у текстовий формат та в формат HTML. OpenCalc входить у вільно розповсюджуваний офісний пакет OpenOffice фірми Sun Microsistems, доступний для користувачів ОС Linux і MS Windows. Як інтерфейс програми так і функціональні можливості OpenCalc практично не відрізняється від MS Excel.

Немає коментарів:

Дописати коментар